«Кажуть, що демократія – найгірша форма держави. Але решта, які знає людство, ще гірші», – слова Вінстона Черчилля. Демократія – це метод, важливий інструмент для вирішення конфлікту інтересів та ідей у безпечний, пристойний спосіб, метод завершення суперечки рішенням, яке ухвалила більшість. І, що дуже важливо, це спосіб позбутися уряду шляхом виборів, коли цього бажає більшість.
Сама по собі демократія не є метою. Це нескінченний процес, і вона необов’язково повинна вирішувати проблеми. Рай не є для демократів (на нашій Землі), тому що в плюралістичній демократії завжди знайдуться незгідні.
У націєтворенні потрібно розуміти, що демократія – це метод. Важливий же зміст процесу. Держава повинна забезпечити прогнозовану, підзвітну, прозору основу, щоб люди могли поліпшити свої життєві умови. Вона починається з верховенства права, надійних інституцій і свободи слова. Конституція держави має передусім гарантувати межі законодавчої влади. Це забезпечить права громадян у межах і прав людини, і верховенства права. Важливими інструментами тут є також розділення гілок влади та система стримувань і противаг.
21 рік тому Україна починала з нуля, переживши тоталітарну історію царів і комуністів. Водночас мережа старих «товаришів» із радянських часів перетворювалася на клуб сьогоднішніх олігархів-скоробагатьків. Щоб збудувати націю, яка вірить у суспільство і його інститути, потрібен час на те, аби засвоїти уроки недавньої історії з її методом проб і помилок, успіхами та невдачами.
Час потрібен і на те, щоб виховати громадянина. На моїй Батьківщині, у Данії, перехід від самодержавства до народовладдя почався з Конституції 1849 року. Один із наших великих поетів і мислителів того часу Ґрюндтвіг спочатку скептично ставився до демократії, але мало-помалу прийняв її ідеї. Для нього найважливішим було те, що люди повинні мати самостійний, незалежний голос у владі.
Для цього була необхідна свобода самовираження. І добре поінформоване населення, яке могло мати власні судження. А це вже потребувало широкої розбудови політичної культури й освіти на основі дискусії, обміну досвідом і розлогих знань минулого та сучасного суспільства. Ґрюндтвіг мріяв, щоб велика, менш освічена частина населення могла виступати в ролі відповідальних громадян суспільства…
Незважаючи на розчарування, українські виборці мусять сказати своє слово на наступних виборах! Поміж них панує величезне розчарування. Після прикрих подій останніх років багато хто відчуває, що нічого не здатен змінити. Чи можна довіряти опозиції, якщо після Помаранчевої революції відбулося так мало перетворень? Та все ж, попри це, не повторіть того, що трапилося в лютому 2010 року, коли після виборів багато хто пошкодував про те, що залишився вдома замість того, щоб піти на дільниці! Сьогодні ви бачите, як це відкрило шлях для перемоги диктаторського режиму.
Те, як формувалися виборчі комісії і як влада зловживає адмінресурсом під час нинішньої кампанії в Україні, свідчить, що ці перегони ніяк не будуть вільними, навіть якщо за ними стежитиме тисяча спостерігачів. І справді, то будуть дивні вибори, позаяк два головних лідери опозиції перебувають за ґратами. А виборче законодавство містить системну помилку, яка робить чесність неможливою. Тож ці перегони не стануть ні вільними, ні чесними.
Але все ж український електорат може дещо зробити. Він може використати наступні тижні, щоб дізнатися, як найкраще скористатися навіть поганою виборчою системою. Хто балотується у вашому окрузі? Спробуйте проаналізувати, хто з кандидатів може стати потенційною тушкою, а на кого можна покластися. А тоді поділіться своїми висновками з друзями та в інтернеті. Обов’язково проголосуйте! Інакше після виборів найгірший сценарій може стати реальністю.