ГАННА
Я не можу назвати себе близькою подругою Ганни Сінькової, але коли їй оголошували вирок, більше, ніж я, переживали, мабуть, тільки її найближчі родичі. Коли ж відомий на всю державу суддя Родіон Кірєєв все-таки не відправив Ганну до в’язниці, засудивши до трьох років позбавлення волі з відстрочкою на два роки – зраділа так, ніби мали посадити і не посадили мене. А що? Не відстоїмо одного – до всіх доберуться.
Читайте також: Ганна Сінькова про своє перебування у СІЗО
Ганна «Лисиця» Сінькова пройшла майже дворічне випробування – ув’язненням і судами – гідно. Не розкаялася у своєму вчинку і нікого не здала. Напередодні вироку прокурор зажадав для неї три роки тюрми з взяттям під варту у залі суду. Дуже схоже на те, що дівчину намагалися злякати і спровокувати на втечу. Щоб потім упіймати і засадити вже з повним юридичним на це правом, отримавши залізну відмазку на випадок гнівних заяв західних політиків і приїзду Мадонни з написом Sinkovaна спині. Мовляв, сидить не за те, що провела протестно-мистецьку акцію, а за те, що переховувалася від суду.
Близький друг Ганни Богдан Тицький, який вже отримав умовний термін за "другу яєчню" на її підтримку, поставився до цієї версії скептично: «Для мене прокурор теж просив ув’язнення без відстрочки». «Значить, тебе теж хотіли підбити на втечу і потім «закрити», – відповіла я.
Тепер, коли від гучної історії з яєчнею минуло вже майже два роки і вирок за неї вже позаду, можна неупереджено сказати, що це було. Але для цього треба примусово відсторонити хід власних думок від ідеології і мистецтва. Це важко, бо сама акція була, по суті, громадсько-політичним перформансом. Але де ідеологія, де мистецтво – там завжди необ’єктивність. В першому випадку вмикається симпатія до своїх і антипатія до чужих, в другому – власні художні смаки, які у кожного різні.
Нормальній незашореній людині зрозуміло, що наруги над могилою – того, за що засудили Ганну – в її діях не було. І не лише тому, що майже точно під Вічним вогнем немає могили (ми надсилали запити до державних архівів, отримали звідти силу-силенну документів і матеріалів, що стосуються Парку слави, включно з прізвищами всіх похованих уздовж алеї і всіх відповідальних за будівництво – але так і не отримали відповіді на те, чи похований хтось безпосередньо під Вічним вогнем). Головне те, що не було мотиву наруги – дівчата одразу ж пояснили свою акцію гранично чітко, і жодного слова, яке могло б образити мертвих чи живих учасників війни, у їхній заяві не було.
Що ж це було? А був всього-навсього не прийнятий у суспільстві вчинок. Усвідомивши це, вже можна обговорювати цей вчинок з моральної, ідеологічної, мистецької точки зору. Але ті, хто приплів сюди криміналістику – це персонажі з якоїсь фантастики, штучно омолоджені юристи часів Брєжнєва, яким давно час, як мінімум, на пенсію.
ДІМА
Одночасно з переляком, що можуть посадити Лисицю, прийшла звістка про затримання журналіста Дмитра Різниченка, якого давно ціную за сміливість думки і, як виявилося, вчинку теж. Дмитро уславився на весь світ – дуже схожа на нього людина потрапила на обкладинки крутих західних видань з балончиком у руці – один проти натовпу озвірілих «космонавтів», які намагалися викинути з-під Українського дому захисників української мови.
Знаючи, в якій країні ми нині живемо, і я, і майже всі мої знайомі були переконані, що Дмитрові доведеться посидіти – десять діб, як мінімум, а можливо, що й два місяці. Але його наступного ж дня відпустили на підписку. Допомогли пікети. Допоміг шквал інформації в Інтернеті і депутатське втручання. Але ж і пікети, і розголос ми організовуємо щоразу, коли когось затримують, і порядні опозиційні депутати підтягаються на допомогу – а спрацьовує не завжди. Вочевидь, боїться влада аж занадто хаміти напередодні виборів. Дотискати її зараз треба, певніше – гнати не зупиняючись.
ДМИТРО І СЕРГІЙ
Майже одночасно з цими двома подіями, вироком Ганні і затриманням Дмитра, був оголошений вирок родині Павліченків – батькові й сину, звинуваченим у вбивстві судді, який перед тим відібрав у них житло.
Звісно, мені незручно ставити в один ряд добу в прокуратурі, проведену Різниченком, навіть три місяці у СІЗО і три роки умовно Сінькової – з довічним ув’язненням для старшого Павліченка і 13-ма роками тюрми для молодшого. А перед тим ще апеляційний суд залишив у силі 14 років Віталію Запорожцю… І все-таки, щось є в цих історіях спільне – і між Павліченками й Запорожцем (це «щось» називається власна гідність, яка так і світиться з їхніх очей) – і взагалі в усій нашій виснажливій біганині по судах і пікетах. Невипадково все воно так одночасно.
Всі знайомі Дмитра і Сергія Павліченків і всі, хто формує ту громадську думку, якій варто довіряти, вважають, що вони не вбивали. Я ж занадто пізно підключилася до цієї справи, щоб впевнено висловити власну думку про те, що там сталося насправді. Абсолютно чітко мені відомо лише одне – ніхто з кількох свідків, які впритул бачили обох убивць, не впізнав їх у Павліченках. Слідство посилається на речові докази з їхніми відбитками і слідами їхньої крові, але – дивіться вище про державу, у якій ми нині живемо. Незалежної ж експертизи не було. А те, що стверджують наші силовики і судді, краще за замовчуванням вважати неправдою – аж допоки ця інформація не підтвердиться з гідних довіри джерел.
Наше протестно-правозахисне сьогодення характеризується тим, що можновладці можуть зараз і не посадити опозиційного активіста (якщо він не являє для них безпосередньої небезпеки, звісно). Спочатку його спробують усунути з гри, залякавши. Якщо не вдасться – на деякий час можуть і відступитися. Принаймні, до виборів, а далі – в залежності від їхнього результату. Бо якщо подумати логічно – хіба обов’язково саме зараз саджати активіста? Це завжди можна встигнути. Нікуди ж він не дінеться. На протестних акціях роками одні й ті самі обличчя, які рядові міліціянти вже, мабуть, знають і пам’ятають не гірше, ніж власних близьких родичів. Тож можна, коли йдеться про активіста, погратися у милосердя, як зробив учора Кіреєв, організувавши, втім, дівчині судимість за вчинок, у якому немає складу злочину.
Але горе тому, хто зачепив «свого»! За не доведене толком убивство однієї людини – довічне ув’язнення. Бо ця людина – суддя. За вбивство у стані афекту людини, яка перед тим тероризувала усе село – 14 років. Бо ця людина – міліціонер. Досі така ситуація не мінялася навіть зі зміною влади.
Треба добре запам’ятати ці вироки. І усвідомити нарешті, що якщо ми хочемо мати нормальну державу, то після зміни влади правоохоронну систему доведеться руйнувати і будувати з нуля. Саакашвілі он у Грузії скоро звільниться. Може, запросимо його до нас, хоча б консультантом, щоб поміг оту мафію розігнати? Чи, може, якщо судити з поразки того ж Саакашвілі на виборах, це взагалі неможливо зробити і мафія таки безсмертна??