Тільки за останній місяць, за інформацією газети «Факты и комментарии», таких грабунків було близько півсотні. Ареал діяльності злочинців – уся країна. І не тільки онкохворі діти у їхньому прицілі – є випадки крадіжок і з рахунків, де були зібрані гроші для дітей з важкими формами церебрального паралічу. Щоразу йшлося про десятки, а часом і про сотні тисяч гривень, як зароблених батьками цих дітей, так і надісланих у вигляді доброчинних пожертв, які перераховувалися на такі рахунки впродовж більш чи менш тривалого часу громадянами України та інших держав, котрі відгукувалися на чужі біди. Тепер цих коштів на рахунках немає, продовжувати лікування чи проводити операції неможливо.
Журналісти передусім звертають увагу на моральний (точніше, аморальний) аспект справи. Дійсно, якими ж треба бути мерзотниками, щоби розробити і поставити на конвеєр грабунки важкохворих дітей і забрати у них надію на одужання! Але має йтися не тільки про моральні питання. Хоча чинна влада й постійно нехтує Конституцією України, але ще не наважилася офіційно скасувати Основний Закон. А там стаття третя чітко зазначає: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».
Так от: ситуація з крадіжками грошей з рахунків онкохваорих дітей чітко показала, що на цей момент зміст і спрямованість діяльності держави, яка наразі перебуває у корпоративній власності Партії регіонів, – це забезпечення всевладдя криміналітету і гарантування свободи грабунку простих громадян.
Бо ж якби було інакше, якби державна машина справді працювала на користь громадян, то півсотні крадіжок коштів з банківських рахунків (тільки за місяць і тільки зафіксованих!) не було би і бути не могло. Після десяти однотипних грабунків (чи після двадцяти, якщо керівники правоохоронців особливо тупі) МВС, СБУ та Генпрокуратура мали би бути буквально «поставлені на вуха», щоби заблокувати можливість подальших викрадень й одночасно – щоби затримати злодіїв.
Адже кошти знімалися за допомогою послуги «Екстрені гроші», яку надає більшість банків і яку можна здійснити, заблокувавши ваш мобільний телефон і виписавши на себе нові Sim-карту з тим самим номером (як це робилися, описано у ЗМІ).
Що простіше – просто взяти й заблокувати цю послугу щодо всіх рахунків, де збираються гроші на лікування хворих дітей? Адже ці рахунки зазвичай не тільки не ховають від стороннього ока, а навпаки, тиражують, розташовуючи у газетах і на сайтах. А паралельно слід було негайно ввести в дію «підсадних качок» – тобто відповідним чином підготовлених працівників спецслужб, які б грали роль батьків хворих дітей – мовляв, ми уже 400 тисяч гривень зібрали, лише 50 не вистачає. Ласий шматочок для відповідної публіки, чи не так? Ну, а далі – справа техніки – зафіксувати місце дзвінка, відстежити контакти і взяти злодіїв; та головне – не дати можливість їм продовжувати свою діяльність. У нас же проблемами запобігання новим грабункам займаються громадські організації та журналісти, а чи шукає хтось злочинців – невідомо…
Крім того, крадії можуть мати своїх людей у відповідних службах мобільного зв’язку (бо ж усі їхні операції будувалися на майже миттєвому блокуванні телефонів постраждалих та використанні їхніх номерів зі своїх мобільних) та у банківських структурах (бо ж це річ вочевидь підозріла – коли швиденько багатьма порціями знімаються великі кошти). Та й у правоохоронних органах (точніше, так званих «правоохоронних») злодії можуть мати «дах»…
Одне слово, якби ці органи діяли – такого числа зухвалих крадіжок грошей з рахунків, призначених на лікування онкохворих дітей, бути б не могло. Але, очевидно, МВС, СБУ та Генпрокуратура переймаються зовсім іншими питаннями. Чи треба зайвий раз розписувати, якими саме? Хоча, може, все ще гірше – очільники цих структур настільки непрофесійні персонажі, що просто нездатні виробити і вжити належні заходи.
На жаль, схоже, іншими питаннями наразі переймаються й опозиційні сили – принаймні, ті, що мають свої фракції у Верховній Раді. Адже відповідальні демократичні депутати негайно ініціювали б позачергове засідання Ради з викликом «на килим» керівників відповідних відомств. І хай би депутатська більшість зігнорувала засідання чи керівники ті спробували не прийти, коли йдеться про діяльність організованого злочинного угрупування, яке вчинило замах на життя десятків, а, можливо, і сотень українських дітей! Адже – про це страшно говорити, але це правда – раптова перерва у складному лікуванні чи неможливість вчасно провести рятівну операцію у більшості випадків означає швидку смерть цих дітей.
Смерть насильницьку і зумисну – бо ж крадії не могли не знати, на що вони йдуть і які наслідки це матиме. А ще йдеться про реальну загрозу країні – адже подібні масові крадіжки здатні звузити і без того не надто повноводний потік доброчинних пожертв задля порятунку тисяч і тисяч дітей, на лікування яких державна машина імені Партії регіонів, ясна річ, не має належних коштів. Країна ж, де тяжкохворих дітей залишають напризволяще, не має права зватися цивілізованою.
Ясна річ, злочинці-крадії – персонажі, як казали у сталінські часи, «соціально близькі» багатьом із нинішніх керманичів України. Ясна річ, ані міністр внутрішніх справ, ані голова СБУ не подадуть у відставку через ситуацію з грабунком онкохворих дітей. Але невже з силових структур уже повністю вичистили професіоналів, для яких справою честі є розкриття таких зухвалих й анти людяних злочинів? Невже серед опозиційних лідерів відсутні люди з елементарними моральними засадами? І невже ніхто не зупинить злодіїв?