Два десятиліття тому у незабутньому «Пост-Поступі» Сашка Кривенка була надрукована злободенна карикатура. На ній був зображений вуйко, котрий заповзято рубав берізку на своїм подвір’ї. Сусіда запитував вуйка:
– Куме, а чого це ви раптом рубаєте таку файну берізоньку?
– Так, берізка файна, але мушу робити те, бо москалі неодмінно скажуть, що тутечки «исконно русская территория»…
Минуло аж два десятиліття існування незалежної Української держави – й давній анекдот став брутальною реальністю. Тільки й різниці, що «москалі» тепер, так би мовити, внутрішні, а замість берізки – диск із записами пісень російською мовою. Диск, на обкладинці якого фігурує емблематика Партії регіонів та напис: «Слушаем и поём на родном языке».
За повідомленнями ЗМІ, диск поширюватиметься серед виборців, а пісні, вміщені на ньому, виконують (подаю прізвища в тому порядку, в якому вони названі на обкладинці) Софія Ротару, Євгеній Мартинов, Лев Лещенко, Марк Бернес, Леонід Утьосов, Людмила Зикіна, Юрій Богатиков, Ніколай Рибников, Микола Гнатюк, Іво Бобул, Таїсія Повалій. Ясна річ, що ці пісні звучать російською (себто «родной») мовою.
Оце якраз і є класичне використання «берьозки» в цілях пропагандистської обробки певної категорії виборців, а саме – совєтсько-російськомовної.
Не знаю, яка мова – молдавська (чи, що практично те саме, румунська) або українська є рідною для буковинця Іво Бобула, але абсолютну більшість своїх пісень він виконав саме українською. Популярність здобули, серед інших, «Душі криниця», «Місячне колесо», «Якщо любиш, кохай», «На Україну повернусь», «Скрипалю», «Одна-єдина», «Старе джерело», «Рідна хата», «Голуба вода», «Місячне колесо», «А липи цвітуть». Але мав Бобул необережність свого часу заспівати кілька пісень і російською мовою…
У подолянина Миколи Гнатюка число пісень російською мовою в репертуарі немале. Воно й зрозуміло: всесоюзну популярність у часи діяльності тандему секретарів ЦК з ідеології Суслова (у Москві) та Маланчука (у Києві) іншим шляхом було важко. А то й небезпечно (згадаймо лишень долю Володимира Івасюка…). Але в останнє двадцятиліття Микола Гнатюк віддає перевагу українській пісні і чітко позиціонує себе як український співак. Та й у Немирівці, де він народився, навряд чи російська мова фігурувала як рідна.
Що ж стосується Таїсії Повалій, то автор цих рядків наприкінці 1990-х слухав її на концерті для делегатів з’їзду СДПУ(О) та присутніх на цій політичній тусовці журналістів, а відтак може засвідчити де завгодно: «наша Тая» сама сказала зі сцени, що тепер, після якоїсь російськомовної попси, вона виконає пісні рідною українською мовою. Чи, може, за цей час щось істотно змінилося, й українська перестала бути рідною для співачки?
З Леонідом Утьосовим складніше. Найшвидше, з 1912 року, відколи він узяв цей псевдонім, російська мова в його побуті стала домінантною. І це законне право, це законний вибір співака, який до цього звався Лейзер Вайсбейн і народився в Одесі у багатодітній юдейській сім’ї. Але підозрюю, що мати співала йому колискову чи то на ідиш, чи то на неймовірному одеському жаргоні, в якому змішалися ледь не всі мови Причорномор’я…
Ну, а з Софією Ротару простіше. Її сестра Ауріка (також співачка) нещодавно розповіла журналістам: «Удома зазвичай говоримо по-російському, але варто комусь сказати слово молдавською мовою, і ми автоматично переходимо на цю мову. Наші батьки-бо не говорили російською. Тато – зовсім трошки, а мама взагалі не розуміла і дуже ображалася, коли при ній спілкувалися російською. Ми закінчили молдавську школу, де російську мову викладали як іноземну». При цьому співає Ротару зараз здебільшого російські пісні. Але ж скільки вітчизняних рок-виконавців співало і співає англійською?
Щодо інших виконавців, то, очевидно, російська справді була їхньою рідною мовою. Але тут виникає інша проблема. Багато років із нами немає Марка Бернеса, Ніколая Рибникова, Євгенія Мартинова, у 2000-х провели в останню путь Юрія Богатикова та Людмилу Зикіну… Чи етично використовувати пісні в їхньому виконанні як знаряддя у неоколоніальній ідеологічній війні, спрямованій проти всього українського? Чи Партія регіонів якимось чином відкупилася від їхніх нащадків? І чи взяли дозвіл на таке «політичне аранжування» його пісень у Лева Лещенка, чи його просто «кинули»?
Загалом же маємо небезпечний, хоч і кафкіансько-абсурдний прецедент. Бо ж якісь гарячі голови у Румунії можуть спробувати використати пісні Бобула й Ротару молдавською (яку більшість лінгвістів вважає діалектом румунської) задля політичних вимог приєднання Буковини до «рідномовної» держави. А Італія захоче якимось робом оголосити своєю Київську оперу, бо там, бачте, нерідко співають італійською, як це заведено здавна в оперному світі…
Та годі. Йдеться про чергову мовно-політичну провокацію Партії регіонів, спрямовану на мобілізацію просовєтського електорату і на розкол країни. Divide et impera – давній принцип, який застосовували деспоти всіх часів і народів. Із чого ж дивуватися? Хіба з того, що кайфує від пісень «на родном языке» та сама усміхнена американська сім’я, яка зображена й на іншій пропагандистській продукції цієї партії. Воістину, Кафка відпочиває…