Але не даремно мудрими людьми не раз говорилося, що найстрашніше зло зачаїлося у звичному, повсякденному, банальному і що узвичаєні форми, в яких приходить таке зло, заважають нам його розгледіти та запобігти йому.
Так от, купивши для свого котячого сімейства кілька бляшанок кільки в томатному соусі, я оце ввечері відкрив одну з них і буквально отетерів. Банка була заповнена маленькими рибками – розміром від двох до чотирьох сантиметрів, – які зазвичай звуться «мальками». Ні, смак у них, очевидно, добрий – коти їли, аж за вухами лящало, і томатного соусу фірма-виробник не пошкодувала, але мальків під виглядом риб’ячих консервів до цього бачити ніколи не доводилося. Ніде і ніяк.
І це цілком зрозуміло – адже розміри промислової кільки, дозволеної до вилову (залежно від роду, виду й підвиду) коливаються від шести до дев’яти сантиметрів. І це не випадково: статева зрілість настає у рибок, коли вони досягають (знов-таки, залежно від роду, виду та підвиду) 5-8 сантиметрів. Отож вилов статевозрілих рибок, які хоча б раз віднерестилися, не завдає помітної шкоди загальній популяції (якщо, звісно, не ведеться хижацькими методами і в необмежених обсягах). Тому й пристрої для вилову такої риби (сітки, неводи, рибонасосні установки з електролампами) зроблені таким чином, щоби риб’яча малеча поверталася у своє середовище і могла там рости далі, нагулювати жирок, нереститися – і тільки тоді потрапляти на стіл.
Тут же ми маємо свідоме, масове, цілеспрямоване, промислово налагоджене (бо ж потрібне спеціальне оснащення, щоби ловити таку дрібну рибку, одна в одну) знищення кільки (у Чорному, Азовському морі чи лиманах – не знаю). Тобто цей харчовий ресурс – якщо говорити сухою мовою економістів – перестає бути відновлюваним, а продовження відповідної практики вилову за декілька років може мати незворотні результати. Звичайно, все залежить від масштабів, але, по-перше, в подібних справах досить комусь розпочати щось робити безкарно, а інші підтягнуться, по-друге, йдеться про впливову групу компаній, де наявні чималі і торговельні, і виробничі потужності.
І тут ми переходимо до головного, до того, що, власне, і символізує для мене наближення катастрофи. Невже ж усі менеджери на всіх етапах виробництва злощасних «Кільок у томатному соусі» не відали, що творять? Невже рядові рибалки не розуміли, що підривають майбутнє своєї професії – і ресурси свого заробітку? Невже маркетологи супермаркетів не побачили загрозу «наїзду» з боку конкурентів, які можуть поскаржитися до контрольних органів (сподіваюся, у нас іще існують такі) – от, дивіться, якими способами ці людці діють на ринку? Невже всі перераховані персонажі такі безпросвітні ідіоти, що ніде тавро ставити? Це сумно, це небезпечно для суспільства, але навряд чи йдеться про напад масового ідіотизму. Скоріше, відповідальні особи на всіх рівнях добре знають, що їм нічого не буде за порушення правил промислового лову, рибалки сподіваються після того, як Чорне море стане порожнім, найнятися до якихось африканських чи тихоокеанських хазяїв, а власники… А власникам чхати на Україну, на її біологічні системи, на її закони та правила, зрештою, на елементарні моральні норми. Для них наша країна – лише ресурс збагачення тут і сьогодні, а завтра можна буде купити задешево некондиційну рибу десь за кордоном (думаю, біля берегів Африки також не всі дотримуються правил лову…), зварганити з неї консерви і заповнити полиці у своїх супермаркетах – вперед, українці, ось вона, ваша стабільність, ось він, ваш добробут – «під горілочку», і будьте щасливі!
Власне, а хіба тільки про мальків під виглядом «Кільки в томатному соусі» має йтися? Ви давно були у лісі – справжньому, ще не так давно густому та величавому, не має значення, на Київщині чи на Прикарпатті? А якщо були, то не могли не помітити широкомасштабні варварські порубки, які все збільшуються і збільшуються в розмірах. Варварські вони щонайменше з двох причин: значна частина деревини, кори, гілляччя не вивозиться і гниє собі на місці порубок; а на додачу, за моїми підрахунками, тільки приблизно половина (якщо не третина) вирубаного засаджена молодими деревцями. Та ж сама тактика, що й у випадку риб’ячої малечі, та ж зама стратегія (якщо це слово тут доладне): якнайшвидше здобути за будь-яку ціну якнайбільші прибутки, і чхати на ту Україну. А вітчизняний видобуток нафти і газу? В Інтернеті нещодавно з’явилися чергові повідомлення про чергове падіння цього видобутку – не тому, що відсутні нові родовища чи вичерпалися старі, а тому, що по-хижацькому, тож неефективно експлуатуються свердловини.
…А чи ефективно експлуатується головний ресурс країни Україна, людський, – чи так само по-хижацькому, без відновлення, розвитку та збагачення?..
Звичайно, люди – не кілька, а країна – не консервна бляшанка, але враження таке, що в сьогоднішній Україні влада й олігархи переймаються тільки своїм якнайшвидшим збагаченням (а потім, у разі потреби, можна буде або завезти на шахти Донбасу китайців, або всю країну комусь перепродати), а народ – лише виживанням за будь-яку ціну. А катастрофа тим часом наближається…