Прочитав у новинах: «Україна витратила 564 млн грн на підготовку олімпійської збірної». І думаю собі: дивні пріоритети в цій країні. Причому незалежно від того, хто при владі. На першому місці завжди спорт і русская та русскоязичная попса. Виняток – Ющенко: спорт і українська попса. Плюс невеличкий доважок: історія. Але історія викривлена, дофантазована і містифікована.
Ось приклад. Наберіть у Google фразу: «А. Мокренко 81 млн українців» – і на вас посиплеться купа посилань, які зводяться до одного: за переписом 1929-го нас був 81 млн, а росіян – 78 млн!!!
Що й казати, неабияка сенсація, яку люблять повторювати всі кому не ліньки. Зокрема, і Ющенко. А почалося з того, що «Сільські вісті» 1 червня 2001 року опублікували статтю Анатолія Мокренка, народного артиста України, професора, який посилається на книжку «На великой стройке», видану в Ленінграді 1931-го. Отут і фігурують ці приголомшливі цифри.
Сенсація, чи не так? І цілком природно, що її автором став не історик, а співак. Для такої країни, як наша, це нормально. І нормально, що інженер водного господарства Валерій Войтович штампує книжки з української міфології, використовуючи маячню Велесової книги і безпардонно приватизуючи грецьку міфологію. Краще б він зайнявся проблемами меліорації.
Дивно те, що безглуздя про 81 млн українців миттєво поширилося безліччю видань. Ніхто навіть не засумнівався. Ба більше, популяризатори кинулися цю інформацію поглиблювати, нагадавши, що не враховано українців Західної України.
І якось нікому не спало на думку, що жодне інше джерело не оперує такими цифрами. Немає їх і в географії Володимира Кубійовича. Невже і він був причетний до приховування справжньої кількості українців? Ага, ось чому і в «Енциклопедії українознавства» теж 81 млн відсутній. Не інакше як таємна змова діаспори.
У решті джерел фігурує, звісно, не 81 млн, а 31 млн. Тому й не дивно, що в таблиці, яка наведена у книжці Шибанова, де народи розміщені в порядку за їхньою чисельністю, українці стоять не на першому, а на другому місці після росіян. Та навіть це не зупиняє новітніх псевдоісториків, і цифра 81 млн мандрує зі статті у статтю, а версія про звичайну описку навіть не розглядається.
Велесова книга, трипільська цивілізація, яка, що цікаво, стоїть вище за давньоєгипетську, а за грецьку і римську взагалі що й казати; Іван Сірко, який викладав у Сорбонні, поліглот Устим Кармелюк та інші – саме така історія культивується в середовищі ура-патріотів. А в результаті книжки, написані містифікаторами (Сергій Плачинда, Юрій Шилов, Юрій Канигін, Ігор Каганець, Ганна Лозко), набагато популярніші за ті, авторами яких є фахові історики.
Народ потребує казки – і він її отримує.
Держава рахує кожну копійку, виділену на українську книжку, і витрачає мільйони на спорт. На попсу викидає мільйони наша «еліта».
Але мине років 100 – і, може, лише кількох із тих славетних нині спортсменів буде згадано, може, два-три імені навіть вигулькнуть у шкільних підручниках. І вже точно не буде згадано жодного представника попси.
Незважаючи на гучні заяви про відродження українського кіно, жодна влада не зробила для цього рішучого кроку. За Ющенка, щоправда, знято було кілька убогих фільмів, які заслуговують хіба що на демонстрацію в глухому кишлаку. І щоб заткнути рота негідним наклепникам, українськими величають стрічки, які до нашої країни не мають жодного стосунку.
Нещодавно широко продзвеніла блага вість: «Фільм українського режисера Єви Нейман «Будинок з башточкою» отримав приз міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах». Питається: до чого тут Україна? Мова російська, актори російські, та ще й знято за мотивами російського письменника.
Зрештою, маємо вже цілу плеяду таких «українських» режисерів. Так ніби хтось чув про французьку стрічку іспанською мовою чи фінську – польською.
Вітчизняна кінематографія знищена, українці змушені споживати російський продукт і пізнавати історію у великодержавній версії. Молоде покоління формується на тих цінностях, які йому втюхує Москва. Українець із російських фільмів дізнається про те, що він зрадник, колаборант, бандерівець, придурок, а його мова уморітєльно смєшная. Хоча, за версією Азарова, це справді так.