І незмінний «король» прямих ефірів доби Путіна та Януковича Савік Шустер, і його співведуча олімпійська чемпіонка Сіднею Єлєна Ґоворова, і запрошені до студії представники столичного «бомонду», й експерти (всі, крім Шустера – громадяни України) – дружно розмовляли саме тією мовою, якою й належить розмовляти в «украинском регионе». Віталій Кличко, котрий трохи запізнився до початку прямого ефіру, також підхопив цю мову – адже не так просто піти проти течії, як це все ж дехто може робити.
Українська ж мова почала звучати тоді, коли ввімкнулися записи розмов, які провів з українськими олімпійцями уславлений Василь Вірастюк. Він їх запитував українською – і вони майже всі відповідали українською. Хоча, можливо, вдома хтось із них і розмовляє російською. Але ж державна мова – це пріоритет, це цінність, це символ. Так само поводили себе й українські журналісти у столиці Олімпіади. Вільна, розкута, багата мова. Лондон очами українців. Просто, зрозуміло й органічно. Нове покоління, покоління незалежної держави. Те покоління, яке, втім, дуже стоїть комусь на заваді…
Читайте також: Олімпіада почалася з великої плутанини
Бо ж коли закінчилися ввімкнення записів, коли у Лондоні завершилася перша частина програми видовищ й почався парад олімпійських делегацій, слово знову перейшло до Шустера і його «бомонду». І знову ми перенеслися до «украинского региону», до культурної провінції іншої культурної провінції – «Русского мира». Бо ж яким виявився рівень балачок у студії – не приведи Господи! Хто бачив і чув, той зрозуміє. Яке «експертне» середовище – просто цирк, та й годі. Не випадково головною темою виявилося вбрання тих чи інших команд – мовляв, наскільки воно стильне і «круте». При цьому виявлене запрошеними дамами розуміння стильності й «крутизни» часом просто-таки жахало. Почалося все з нищівної критики скромності костюмів грецької делегації… Таж країна ця у жахливій кризі й на всьому економить, про які розкішні костюми може йтися!..
На тлі зібраної ним до студії публіки Савік Шустер виглядав неабияким інтелектуалом-космополітом. Він не приписував країни Карибського моря до Африканського континенту на підставі темної шкіри членів їхніх команд, не дивувався з вінків із квітів на головах чоловіків-спортсменів із Полінезії, знаючи про певні традиції островів Тихого океану, не вигукував емоційно: «А де ж пір’я?» – при появі команди Бразилії, бо розумів відмінність між карнавалом у Ріо та Олімпіадою у Лондоні, не відпускав дурних реплік на адресу британської королеви… Одне слово, тягнув на роль культуртрегера «украинского региона», населеного вайлуватими тубільцями.
Дивіться також: Церемонія відкриття Олімпіади у Лондоні
Ні, звісно, іноді й у студії несподівано лунали адекватні думки і влучні слова. Так, дякуючи незрівнянному серу Полу Маккартні, настрій свята добра та єднання став настільки відчутним, що й у Києві відгукнулися: так би було завжди, так би людям жити і жити щодня… Але це був радше виняток, ніж норма. Іншими словами, мовна атмосфера і зміст розмов переважним чином відповідали отому провінційному стандарту «благодатного юга России». А пара україномовних гостей студії тільки трохи розбавляла загальні барви. І коли один із них застеріг від небезпеки повторення «югославського варіанту» в Україні – тобто від силового й кривавого з’ясування проблем – то був негайно поставлений на місце – ми, мовляв, обговорюємо Олімпіаду! А хіба Олімпійські Ігри здавна не були символом миру та взаєморозуміння?
А між тим, нагадаю, така мовно-культурна атмосфера панувала не на якомусь приватному телеканалі, а на Першому національному. Тобто на телеканалі, де за його статусом повне й остаточне, судячи з усього, засилля російської мови та провінційної «южнорусской культуры» виглядає не просто якоюсь брутальністю, а антинаціональним актом. Я далекий від того, щоб закликати до тотальної насильницької українізації бодай телеефіру – але щонайменше такий ефір повинен орієнтуватися на етнолінгвістичну картину країни. А вона відома: 2/3 громадян вважають рідною мовою українську, майже 80% населення ідентифікує себе як українців.
Можу уявити, що сталося б у Європі чи Америці, якби подібним до стилю Першого національного були зневажені культурні права… ні, не більшості, а навіть меншості населення – скажімо, тих же афроамериканців чи британців індійського походження. Вмить би маси людей вийшли на вулиці (і не лише зневажених та ображених, а й представників більшості населення), і, цілком можливо, вже тієї ж ночі запалали б автомашини під телецентром, а геть усі його шибки виявилися розбитими. Звісна річ, коні, тобто автомобілі, не винні, але ж чому в Україні практично відсутня реакція на перманентне й цілеспрямоване (переконаний у цьому!) приниження українців?
Чи всі вже звиклися з цим приниженням? Чи людей постійно ятрять інші, куди більш значущі проблеми? Чи ще щось інше? А мо’й справді – ми всі вже живемо в «украинском регионе»?