На цю сюжетну лінію, як виявилося, чекало багатообіцяюче майбутнє. Коли прокуратура продемонструвала повну незацікавленість повторним інформаційним запитом щодо незрозумілих подарунків, автору цих рядків не залишалося нічого іншого, як 25 червня звернутися зі скаргами на ім’я прокурора Львівської області Олега Василенка і Генерального прокурора України Віктора Пшонки, а також із позовною заявою до Львівського окружного адміністративного суду.
Метою цього потрійного пострілу, між іншим, була й банальна перевірка того, як журналісти можуть реально захищати свої права, надані їм Законом України «Про доступ до публічної інформації». І, власне, в цій частині експеримент можна вважати більш-менш вдалим, адже реакція таки була.
Незабаром, 9 липня, автору надійшла відповідь на скаргу відпершого заступника прокурора Львівської області Віктора Вольського. Відповідь виявилася розлогою (два повні аркуші плюс додаток) й із чималим обсягом інформації. Скажімо, окрім прогнозованих запевнень, що прокуратура Львівщини є, була і залишатиметься взірцем відкритості і прозорості, заступник прокурора вдався до сумнівних пояснень, що відповідь на повторний інформаційний запит була надіслана на вказані у ньому факс та електронну адресу.
Сумнівними ці пояснення є тому, що насправді жодної відповіді ані на факс, ані на електронну пошту не надходило. І щоби виключити тут якусь помилку чи недогляд, автор навіть перевірив вхідні листи на вказане 18 червня, проте нічого, що принаймні трохи б нагадувало лист від обласної прокуратури, не знайшов. Однак, що цікаво, навіть із розповіді Віктора Вольського випливає, що у відповідь на повторний запит прокуратура надіслала абсолютно ту саму відповідь про «відповідність до законодавства», що й уперше. У додатку до відповіді першого заступника прокурора області вказано, що у відповідь на повторний запит на факс надіслано документ із вихідним номером «23-62вих-12», а це – той самий номер, що був присвоєний першій «відповіді».
Найцікавішим, утім, є розкриття секрету походження коштів на подарунки, на яке заступник прокурора наприкінці свого листа таки зважився: «Зважаючи на Ваше зацікавлення організацією цієї події, інформуємо, що вшанування Дня журналіста у прокуратурі області 5 червня 2012 року відбувалось виключно за рахунок власних коштів окремих членів трудового колективу, зокрема прокурора Львівської області, заступників прокурора області та керівників самостійних структурних підрозділів, які беруть активну участь у співпраці з представниками ЗМІ з реалізації принципу гласності. При цьому жодних бюджетних, профспілкових, а тим паче благодійних коштів на святкування не витрачалося».
В тому, що прокурор області може собі дозволити такі видатки, сумніватися негоже. Згідно з офіційною декларацією за 2011 рік, оприлюдненою на сайті прокуратури, зарплата Олега Василенка становила 287 тис. грн, або ж 24 тис. грн на місяць. Зіставними торік були й зарплати його заступників (знову ж таки, відповідно до оприлюднених декларацій). Для людей, які стільки заробляють, зібрати якихось 20 тис. грн на подарунки для журналістів – це навіть не вияв мінімальної щедрості.
І все, здавалося б, ясно і зрозуміло, окрім того, чому так не можна було вчинити відразу, не уникаючи прямої відповіді і не нариваючись на різноманітні скарги. Якесь логічне пояснення цьому, справді, годі й шукати, а алогічні, наприклад, що протягом всього цього часу прокуратура думала, що б це таке відповісти на несподіване запитання, і врешті придумала – купи не триматимуться.
Так чи інакше, пояснення від обласної прокуратури надійшло трішки запізно. Згодом, 11 липня, автор отримав уже відповідь на скаргу із Генеральної прокуратури: в короткому повідомленні прокурор управління розгляду звернень та прийому громадян О. Галюк поінформував, що за скаргою буде організована перевірка й ухвалено рішення.
Тож історія триває…