Митник спочатку сміявся й з усмішкою запитував, що ми веземо. Я, усміхаючись, відповідав, що особисті речі. Це ключові слова на будь-якій митниці. Ми їхали з концерту в Кишиневі. Я як водій і музичний менеджер і польсько-український гурт «ДаґаДана» з чотирьох музикантів, троє з яких – поляки. Він вже встиг обшукати нашу машину, де знайшов небезпечні предмети – контрабас і клавіші. Тобто музичні інструменти. Їх теоретично можна декларувати, але з документами на власність можна цього не робити.
Я усміхався далі, а він посерйознішав. За кілька хвилин він роздивився усі мої візи і штампи, запитав про турецьку і грузинську, явно просто підтримуючи напружений тон бесіди. А тоді він зрозумів, що попереднього разу ми в'їжджали через Придністров'я і там мені не поставили штампу. Як він пояснив, це тягне за собою штраф у 1500 грн. Я усміхався далі і казав, що не думав, що штамп такий дорогий в Молдові.
Тут митник вирішив іти ва-банк, він вимкнув світло в кабінці рукою позаду себе. Зробив він це дуже артистично. Була четверта ранку, доволі темно на вулиці, він почав говорити тихо і ще більш напружено. А мене чомусь почав давити сміх.
Читайте також: Як в Україні провокують на хабарі
– Без могорича вам не обійтись, – сказав він. А я думав про те, що давненько не чув цього слова «могорич» і далі вдавав, що не розумію, про що йдеться, абсолютно щиро йому усміхаючись в «сумерках».
«Ой, что с вами делать-то», – повторювала з придихом жінка, яка при всьому цьому драматичному спектаклі сиділа спиною до мене і поклала голову на руки. А от тепер вже почались погрози.
«Доведеться вам почекати до восьмої ранку, поки приїде начальнік, – казав уже чоловік. Я кивав, а він продовжував: Але я йому можу подзвонити, канєшна».
Я мовчав, це вводило його в ступор, він чекав на «дєльні» пропозиції. Зрештою він совив: «Від’їдьте там он на праву смугу і стійте собі там».
Поки я дійшов до машини, він покликав мене знову.
– А у вас єсть діскі?
– Єсть одін
– Ну нєсі діск і піво!
Я підійшов до машини, відкрив бардачок, там лежала маленька пляшка пива, яка валялась там невипитою ще від італійських музикантів, яких я возив ще місяць тому. Взяв і диск. Заніс і поставив митнику на стіл.
– Я імєл ввіду нє то піво!!! – він кричав на мене. Але, скерувавшись давнім молдавським звичаєм «Бери, поки дають», взяв пляшку зі столу і поставив собі за стілець. Зробив він це дуже необережно і почувся дзеньк. Я подумав, що не лише я напевно «нє понял, какоє піво нада нєсті».
– У нас только такоє било, – все ж спромігся відповісти йому я. Він поставив штамп і на прощання сказав:
« Ти хоть і в Європє живьош і на разних язиках говоріш, а скупой как обічний украінєц!
Українську частину кордону ми пройшли за хвилину і кілька секунд, вони навіть не заглянули в машину. Все ж таки приємно повертатись на Батьківщину! Особливо з боку Молдови.
Читайте також: Розмір хабарів на українському кордоні