Не зважаючи на те, що автор україномовний мешканець Західної України – для передачі певної думки йому простіше використовувати термінологію з російського, а не польського чи словацького інформаційного простору.
Наведу цитату з Путіна: «Стержень, скрепляющая ткань этой уникальной цивилизации – русский народ, русская культура […] Цивилизационная идентичность основана на сохранении русской культурной доминанты, носителем которой выступают не только этнические русские, но и все носители такой идентичности независимо от национальности».(с). « Россия: национальный вопрос»
Власне, тут нам варто задуматись: чи сама по собі україномовність є гарантією окремішності від так званого "Русского міра"? Звернімо увагу: у наведеній на початку цитаті Путін говорить про певну "російську культурну домінанту", носієм якої є не лише етнічні росіяни.
Що ж таке ця сама російська культурна домінанта? Я б сказав, що це – основа світогляду, ретельно сформованого в роки більшовицької влади на всій території СРСР. Система координат відцентрована по Москві, світ поділено на "наших" і "ненаших". Навіть зараз, через два десятиліття після проголошення Незалежності пересічний українець зі Львова краще порозуміється з росіянином із Владивостока чи Барнаула, ніж із українцем, народженим в сусідньому Перемишлі.
Бо польські українці – попри міцну українську етнічну свідомість – не розуміють ані анекдотів про Пєтьку і Васілійіванича, ані фраз типу "Рєбята, давайтє жить дружно", ані комічності цитат Жиріновського. В нього нема ані "Вкантакта", ані "Однокласніков". Він не підтримає спів пісні про "Тополіний пух, жара, іюль". Не наша, отже, людина, іноземець.
Читайте також: Русскій мір як технологія
"Цивілізаційна ідентичність, ґрунтована на збереженні російської культурної домінанти" – це не лише персонажі анекдотів чи тексти пісень. Це спосіб життя на безкраїх просторах колишньої одної восьмої частини суходолу, де найпоширеніше житло – хрущовка, найпопулярніший транспорт – маршрутка, де коло металевих кіосків тусуються чоловіки з тюремними піснями на ринґтонах, де правоохоронці найкраще вміють брати хабарі та вішати нерозкриті справи на першого-ліпшого, де влада говорить про справедливість – а сама живе у розкоші на фоні злиденної більшості народу…
Так, на цій території найпоширенішою є російська мова. Вона настільки "зрослася" із такою цивілізаційною ідентичністю, що жодна інша мова не зможе в межах цієї ідентичності з нею конкурувати. Українська мова не може створити своїх аналогів термінів типу "распил, откат, занос" – вона просто запозичує ці терміни з російської. Так само як і "ментовский беспредел", скажімо.
Отже, практично всі ми живемо у "Русском мірє", навіть ті, хто користується українською мовою у повсякденному житті. Культурна доміната суспільства, на жаль, від цього нікуди не зникає. Знову ж таки – разючий контраст із країнами Балтії, де навіть за радянської окупації громадяни не погодились на московську систему координат або з республіками Кавказу та Середньої Азії, де значною мірою був сильний вплив традиційних стосунків між людьми, а отже – власна система світогляду. Імперія розпалась – і Туркменістан повернувся до стану феодальної деспотії а Естонія стала сучасною європейською державою. Ми ж по суті залишилися ментальною провінцією, з деякими культурними особливостями.
Читайте також: Русскій мір перемагає на споживацькому фронті
Що ж робити? Рецепт визначено давно: і чужому научатись, й свого не цуратись. В кожній школі Закарпаття варто викладати словацьку, в кожній школі Львівщини – польську. Це слов'янські мови, їх вивчення не складе значних проблем для учнів. З угорською та румунською – складніше, втім, про них теж не варто забувати. До закінчення школи кожен учень школи з прикордонних із ЄС країн має кілька разів побувати по той бік кордону – не на базарі, а в живому рівноправному спілкуванні з однолітками.
Якщо казати про області, віддалені від західних кордонів – то тут дітям та їх батькам слід надати вибір: яку зі слов'янських європейських мов вони хочуть вивчати. Більш ніж впевнений: болгарську чи словенську мову можна без напруги опанувати за два роки, а потім ще й закріпити на літній практиці у відповідній країні. Навмисне роблю акцент на слов'янських мовах і народах: українці повинні з дитинства привчатися до того, що не лише Росія і російськомовні країни є для нас близькими. Як мінімум, варто відкрити для себе нерадянський слов'янський світ.
Англійська мова має стати основним предметом у школі. Розумію, декого обурить ця фраза: а як же наша рідна українська? Рідної мови дітей вчать батьки, школа лише розширяє та систематизує її знання. Англійська – мова з цілком іншої групи, завдання школи – з нуля надати можливість досконалого її опанування. Звісно, що опанують не всі, але якщо хоча б кожен третій випускник середньостатистичної української школи вільно розумітиме розмовну англійську – це вже буде величезний крок вперед.
Читайте також: "Принуждение к русскому міру" дає перші збої
Неможливо збудувати новий український світогляд на популяризації виключно української мови. Саму українську мову, українську культуру потрібно вирвати з ізоляції у межах "Русского міра", дати можливість українцям формувати свою життєву філософію на знанні та розумінні не лише російсько-радянського, але й польського, чеського, словацького, болгарського – загалом європейського життя.
Тільки тоді зможе постати незалежна українська культура та українська система координат – з центром у Києві, а не в Москві. Російська культурна домінанта в Україні має померти, замінившись на відкритість українців до всієї Європи, до всього світу.