Політики ж, за життя, зазвичай роз'єднують і можуть об'єднати хіба після смерті. Або ж, для об'єднання народу використовується механізм боротьби національних героїв-політиків з західно-східно-південними агресорами. За таких умов авторитаризм розбудовувати дуже легко.
У 2008-му році, під час війни в Грузії теперішній російський національний герой Навальний, який, щоправда, поки що об'єднує досить незначну кількість росіян, радів перемогам РФ і закликав атакувати Тбілісі. А тепер фактично, ставить форму правління і боротьбу з корупцією у Грузії у приклад під час своїх виступів.
В Радянському Союзі все було дуже просто — книжок небагато. Тиражі мільйонні, на всіх не вистачає. Передач небагато, фільмів — теж. Спортсмени — узбеки, грузини, естонці — всі наші, перемог набагато більше, пишатись насправді є чим!
А тепер виходить дуже складна ситуація. Бути українцем дуже важко. Навіть просто смішний лідер країни не об'єднав людей у спільній ненависті. Тим більше спільна ненависть і спільний ворог — це, як відомо, дуже тимчасовий мотив об'єднання. Коли він зникає знову починаються міжусобні війни. Тому потрібні національні герої. Живі, або мертві. Бажано такі, яких ще немає в шкільній програмі, такі, які можуть бути святими і приближеними до нас, грішних, водночас. Бажано не з багатих і не з якоїсь там інтелігенції.
І от у березні цього року в українському інтернеті, здавалось, з'явився такий герой. Вона відповідала усім критеріям. Проста дівчина з Миколаєва, яку ґвалтували, палили. Виявилось, що Оксана Макар не була й святою, тобто ідеально підходила. Але все ж тонко-чутливий український соціум запідозрив потерпілу у тому, що вона не те, що не була святою, а, виявляється, навіть була легкої поведінки, що завадило її остаточній канонізації. Але ж як легко було втягнути в цю звичайну кримінальну історію з усіма брудними і смердючими деталями весь український народ.
Ненадовго можуть об'єднати і антигерої, на них накладається швидкоруч групова анафема, в них тикають пальцями і сміються, їх цькують і над ними відверто знущаються. І тут вже об'єднала Схід і Захід, русскагаварящую Одесу і Крим з бандерівським Тернополем і русинським Ужгородом дівчинка Настя з Павлограду, яка прийшла на випускний, одягнувши прозоре плаття. Дівчина стала не лише зіркою інтернету, вона — одна з найпопулярніших осіб в Павлограді тепер. Але як смішно виростав цей гнійник. Тисячі перепостів за день з смішними фотожабами і образливими словами на адресу дівчини, яка вирішила просто по-своєму виділитись серед однокласників.
Найбільше турбувало усіх «присяжних» те, що “в їх часи такого не було” і “що ж це далі буде”. А далі було все за планом — хтось помітив, що це плаття зовсім не похабне і досить “модне в цьому сезоні”. І тут вже почалася зворотна хвиля тих, хто проти спротиву Насті. Ті ж, хто таки запостив і осудив Настю, виправдовувались тим, що плаття насправді нічого так, але туфлі червоні і панчохи — зовсім не в тему. І тут вже Настя з Павлограду могла б об'єднати всіх українців радісною новиною про те, що нею зацікавилось модельне агентство. От тільки українцям не притаманно радіти за своїх.
Ну і нарешті хлопчик Тимур, який просто побив усі рекорди перепостів, за один день його показали на різних телеканалах світу, перепостило чотири тисячі осіб в українському сегменті Facebook, а скільки ще — на інших соцмережах… І тут вже з 6-річного хлопчика можна робити справжнього національного героя, який дійсно всіх нас об'єднає. От тільки і його канонізація зірвалась так само блискавично. Варто було зацікавитись пресі його особою, як одразу й виявилось, що він розмовляє російською, та й взагалі, подейкують, він син депутата-тушки, а грає в футбол зі своїм водієм. І як тепер далі жити? Без героїв.