Усі аргументи вже викладено, всі докази перераховано, додати до «дискусії» нічого, хіба що уточнювати деталі й домальовувати бантики. До розуміння ситуації, тим більше до злагоди це нічого не додасть. Не хочуть чути.
Читайте також Колишніх кадебістів не буває: лідери опозиції діють в унісон з владою
Досвід останніх днів ще раз доводить, що парафіяни «Русского міра» рахуються лише із силою. Під «Русскім міром» я розумію не цивілізацію Блока та Мєндєлєєва, як нещодавно урочисто декларував один колумніст-ідеолог цього марева. До України з цієї кухні долинають якраз не найкращі запахи: шансон, детективи в паперовій обгортці, глянець, безкінечні тупі телевізійні шоу та серіали, в найкращому разі театральні вистави нашвидкуруч. Із культурою в класичному розумінні слова (зокрема, великою російською культурою) це має мало спільного. Натомість цілком збігається з горизонтом діячів класу Колесніченка/Ківалова.
Ось це по-нашому: навіщо довго збирати прибічників, шукати небайдужих, координувати зусилля, узгоджувати платформи, якщо можна тупо купити демонстрацію й під її заспокійливий галас провести потрібне голосування? Я уважно роздивлявся тих людей – спершу під трибуною напроти Верховної Ради, а потім на відпочинку. Безкінечна низка автобусів з дніпропетровськими та одеськими номерами розтяглася вздовж вулиці Наводницької, а біля них на узбіччі сиділи втомлені люди й, не соромлячись, перераховували свої 130 срібників (ставки зростають: інфляція!). Вони аж ніяк не мали переможного вигляду. Їхня драма в тому, що вони вже прийняли правила гри, в якій переконання нічого не важать, аби тільки вижити. Натомість ви би бачили Колесніченка! Я вперше спостерігав його зблизька, і це було видовище, гідне пензля Рєпіна. Той щось верз про «Велику Перемогу, Яку Можна Поставити В Один Ряд Із Перемогою У Великій Вітчизняній Війні». Уявляєте? Коли-не-коли можна відчути себе не пішаком, а людиною, від якої ніби щось залежить. Очі горять, голос тремтить. Бабло перемагає зло.
Цей вираз обличчя, цей спосіб вирішувати питання, цей неповторний стиль – ось він, реальний зміст «Русского міра». Власне, його консервацію обстоює новий закон. Сподіватися, що в другому читанні його справжній зміст ушляхетниться, марно. Сутичка – не за преференції тій чи іншій мові. Зіткнулися світогляди.
Читайте також: Від русифікації до бідності
Толстой із Бєрдяєвим ніяк не могли передбачити, що їхньою мовою буде озвучено порядок речей, коли клан злочинців сяде на шию країні й почне безжально її доїти (хоча ні, Толстой, здається, щось підозрював). Що вертикаль влади перетвориться на транспортний засіб для передачі вкраденого знизу вгору. Що законодавці виконуватимуть свій балет під керівництвом нахабного диригента, не звертаючи уваги на камери. Що закон буде зарезервовано для ворогів. Що судді прийматимуть свіжі вказівки телефоном безпосередньо на робочому місці. Що підприємці матимуть один вибір: або вбудовуватися й доводити свою лояльність хабарами, або рятуватися за кордоном. Що частина народу все це толеруватиме, радіючи, коли вдасться заробити якусь копійчину, а решту потреб задовольнятиме якісним пивом і неякісним телевізором. І що інших людей, які такий порядок відкидають із гігієнічних міркувань, розглядатимуть як екстремістів-маргіналів.
Тож питання геть не лінгвістичне. Я був щиро вражений тим, яка кількість російськомовних співвітчизників категорично, відверто й оперативно висловилася проти Закону № 9073 – у публікаціях, публічних виступах, на блогах. Нічого дивного, порядні люди керуються не зручностями, а сумлінням, розумні до того ж дивляться не на конкретний привід, а на зміст у контексті. А контекст такий: не уявна демаркаційна лінія між Сходом і Заходом розділяє Україну, а межа між особистостями й бидлом (у «Кардені» чи в секонд-хенді – то вже деталі). Особистості, «нові сердиті», як я дозволив собі їх назвати в минулому числі, трохи розслабилися. Вони (ми) вирішили, що кілька успішних протестних мітингів уже змінила ландшафт країни. Зрозуміла й звична наївність. Хами не збираються ділитися і, як уже було сказано, поважають тільки силу. Можна далі розслабитися в комфортній депресії, переконуючи себе, що «в цій країні нічого не зміниться». А можна мобілізуватися й показати, хто тут господар. І затямити, що негативний досвід – теж досвід.
Читайте також: Яких помилок припускаються захисники української мови, і як їм узяти ініціативу до своїх рук