Переглядаючи зроблені Роджерсом кадри, де сотні фанатів харківського «Металіста» скидають руки у нацистському вітанні, темношкіра легенда англійського футболу Сол Кемпбелл з отетерілим виразом обличчя закликає усіх небілих фанів, які мали намір відвідати Україну, не робити цього, попереджаючи, що «повернутися вони можуть у труні».
«Я бачив, як уболівальники вітаються, як нацисти, на кожному матчі в Україні, який я відвідував», – лякає Роджерс. Посилює враження від репортажу й унікально безглуздий коментар заступника керівника харківської міліції Володимира Ковригіна, який замість того, щоб визнати проблему і пообіцяти її вирішити, чомусь непевно переконував англійця, мовляв, «викидаючи праву руку, вболівальники просто вказують на своїх опонентів, що по інший бік поля».
Неабияке враження на західного глядача мали б справити і кадри з вишколу ультраправої організації «Патріот України», де молоді хлопці в лісі навчаються бойовим єдиноборствам, зокрема, поводженню з ножем. «Я побачив, як патріоти вчать хуліганів більш організованому насиллю», – стривожено розповідає Роджерс.
Як наслідок, МЗС Великої Британії оприлюднило заяву, в якій рекомендує фанатам афро-карибського та азійського походження бути обережними під час відвідин України через погрозу расистських нападів.
Безперечно, проблема расизму в Україні є. На користь чого свідчать не надто часті, але регулярні повідомлення про побиття тнмношкірих чи азіатів у різних регіонах країни. За роки незалежності в нашій державі з’явилося чимало угруповань, які об’єднали у своїх лавах переважно молодих хлопців, які цілком серйозно вважають своєю метою «очищення України від іншорасових елементів». Останнім часом, за інформацією автора, члени організацій, які у своїх назвах у різних комбінаціях сполучають слова «соціальний», «національний» та «патріотичний», вступають до лав Всеукраїнського об’єднання «Свобода», аж до ліквідації маргінальних групок як таких. Однак, ставши членами респектабельної партії з серйозними парламентськими амбіціями, вони не покинули старих звичок і продовжують боротися «за білу расу», публікуючи на мережевих ресурсах матеріали про «засилля чорномазих в України», збираючись групками, щоб «іти бити нігерів» і, звісно, ходячи «на футбол».
Фанатське середовище в усьому світі є ультраправим. І Україна не виняток. З відомих українських клубів відверто лівими є хіба що прихильники київського «Арсеналу». Хоча останнім часом, за словами знайомих фанів, в багатьох клубах з’явилися групи фанатів, які намагаються оспорити монополію ультраправих на футбольне вболівання, однак загальна картина наразі незмінна: більшість ультрас і хулс становлять молоді хлопці, що полюбляють носити шарфи чи іншу атрибутику зі свастикою в різноманітному дизайні чи з кельтськими хрестами.
Окрім нацистських привітань, свою ідентичність на стадіонах вони демонструють, освистуючи темношкірих гравців, ухкаючи, як мавпи чи приносячи на стадіон банани (в усьому світі це вважають тяжкою образою). Представників інших рас на українських стадіонах майже ніколи не б’ють, певно тому, що там вони дуже рідкісні гості.
В Англії, звідки і пролунала інвектива на адресу України, «зіги» на стадіонах ніхто не кидає. Мавпяче ухкання та банани – теж рідкість. Річ у тім, що вже не перший десяток років тамтешня поліція веде з футбольним хуліганством та проявами расизму на стадіонах жорстку боротьбу, включно з агентурною роботою серед фанів і тотальним відеоспостереженням. Як наслідок, буйну публіку на матчі не пускають.
Останнім часом боротьба з расизмом на англійських стадіонах взагалі набула комічних форм – і страждають від цього насамперед білошкірі футболісти. У футбольній спільноті бурхливо обговорювалися недавні інциденти з Луїсом Суаресом та Джоном Террі, які начебто образили своїх темношкірих опонентів за расовою ознакою. Оскільки окрім свідчень самих «постраждалих» жодних доказів не було, футбольна адміністрація навіть наймала спеціалістів з читання по губах, які багаторазово переглядали відеоповтори сутичок. Хоча достеменно нічого не вдалося з'ясувати, обидва гравці отримали серйозні покарання, у Террі взагалі відібрали капітанську пов’язку збірної Англії, а на знак протесту проти цього збірну залишив її тодішній тренер Фабіо Капелло.
Але в такій надмірній принциповості королівської федерації футболу футбольні аналітики вбачають не прагнення жорстко присікати будь-які натяки на дискримінацію, а банальний політичний інтерес. Англійська федерація футболу перебуває в жорсткій опозиції до голови ФІФА Зеппа Блаттера. Наприкінці того року він мав необережність сказати, що найкращим способом вирішити расистські сутички на футбольному полі може бути просте вибачення і потиск руки. У відповідь англійська футбольна влада вилила на Блаттера ціле відро помиїв, звинувативши того ледь не у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, заробивши на цьому симпатії представників футбольних асоціацій Азії та Африки. Зрозумівши, що боротьба з расизмом є доволі «козирною» темою, англійці почали вести про неї мову, де треба, й де не треба. Звинувачення в расизмі нашої держави цілком вкладається в цю тенденцію.
Але при цьому на Туманному Альбіоні ситуація з расизмом викликає значно більші побоювання, ніж в Україні. Футбол для англійців давно перетворився на релігію, і в цій релігії боротьба з представниками інших рас посідає не останнє місце в символі віри.
Ядро численних ультраправих організацій, таких як Ліга англійської оборони, якраз і становлять футбольні фанати різних клубів. Змирившись з присутністю у своєму суспільстві темношкірих, вони побачили для себе нову загрозу – «ісламізацію Англії», тож і ведуть з нею боротьбу (часто пліч-о-пліч з тими ж чорношкірими), переслідуючи мусульман на вулицях та провокуючи масові безлади.