Але коли хтось запропонує законодавчо спростити можливість усиновлення голодного (завдяки "слугам народу") хлопчика Миколки з якогось Богом і людьми забутого провінційного дитбудинку – як одразу ж з'являються вгодовані та необтяжені інтелектом радикали, які героїчно Миколку від усиновлення захистять. Адже його можуть всиновити іноземці! Тим більше шведи! А в них там у Швеції гомосексуальні шлюби дозволені, Миколку явно перетворять на сексуального раба та пустять на органи! При чому особливості побуту в тих самих дитячих будинках, ставлення адміністрації до дітей та ймовірні незаконні дії цієї самої адміністрації щодо вихованців нікого не цікавлять. Всі знають, що в Швеції гірше. Там ювенальна юстиція та содомія.
Словом, цього року боротьба проти веселкового прапора гомосексуалістів з усіх сил намагалась відсунути на другий план боротьбу проти червоного прапора совєтофілів.Аналогія більш ніж доречна: носії червоних прапорів у Києві "проковтнули" перейменування одної з центральних вулиць міста на честь Петлюри, знесення будинку сім'ї Ульянових, зате не проминають жодного 14-го жовтня, аби не зіпсувати свято носіям прапорів червоно-чорних. Червоно-чорні прапороносці, в свою чергу, люблять псувати 9 травня львівським червонопрапорникам, при цьому до реклами російських фільмів про чекістів під брендом "Час героїв" у центрі галицької столиці ставляться на диво толерантно.
От і тут: ходу гомосексуалістів "борці за моральність" рішуче припинили, але вересневе журналістське розслідування, в ході якого з'ясувались факти змушування солдатів військових частин столиці до гомосексуальної проституції, жодної реакції не викликали. Очевидно, для "патріотів" та "борців за мораль" ґеї-коханці з веселковим прапором є більшим ворогом, ніж офіцер-сутенер, що звив гніздо розпусти під державним прапором України.
І зовсім вже непомітною на фоні прапорних баталій виглядає проблема скасування нерентабельних нічних поїздів. Тим часом, лише Львівська залізниця скасувала 14 пар таких поїздів, що неминуче відіб'ється на сполученні обласних центрів Західної України зі столицею. Де протести? Де захист інтересів народу? Анічичирк. В той же час, для скасування цього вкрай непопулярного рішення достатньо вивести до Кабміну пасажирів трьох-чотирьох таких поїздів: влада не піде на загострення ситуації перед виборами та футбольним чемпіонатом.
Звісно, нерентабельність пасажирських перевезень – це проблема. Але чи рентабельними є традиційні закордонні поїздки "слуг народу"? Інтернет тріщить від журналістських розслідувань про мільярдні кошториси таких подорожей, натомість небагатих громадян змушують затягнути паски і зробити державне підприємство "Укрзалізниця" рентабельним. Якщо скасування міжміських поїздів принаймні обговорюється в Інтернеті, то зникнення багатьох приміських електричок взагалі пройшло непоміченим. Співпало воно з пуском прикрашеної символікою "Євро-2012" міської електрички, яка кружляє містом напівпорожня – в цьому випадку чомусь про рентабельність не йдеться.
Тут ми приходимо до невтішного висновку: поряд з мобілізаційною готовністю марґінальних кіл щодо демонстративного обстоювання своїх переконань маємо тотальну нездатність громадян об'єднуватися заради захисту безпосередніх власних інтересів. Влада може скасовувати електрички до Ніжина – українці замість протесту рішуче пхатимуться в ті, які ще не скасовано, виміщуючи всю злість на сусідах по нещастю. Влада може скасовувати поїзди до Львова – а відомі своєю "згуртованістю" та "революційністю" галичани і рота не відкриють. Пристосуються якось. З таким зручним, здатним до будь-якого пристосування народом наша влада може спокійно розслабитися на печерських чи межигірських пагорбах час від часу поглядаючи вниз, де йде шалена боротьба "радикалів" проти чергового мітинга під "неправильним" прапором, а народ штурмує залізничні каси та вагони приміських електричок.