Ба більше: він наголосив на необхідності і в подальшому активно тиснути на владу в Україні. «Європа мусить дати чіткий сигнал у питанні радикального порушення прав людини в Україні. Лише рішуча позиція може змусити уряд в Києві змінити політику», – заявив Качинський.
Оцінка цим авторитетним польським політиком загальної ситуації в Україні видається цілком справедливою. Найостанніший приклад – до участі у виборах сільського голови Софіївської Борщагівки, розташованої під Києвом і де чимало маєтків новітньої «еліти», допущені лише провладні кандидати: один регіонал (якого рік тому вже достроково зняли з цієї посади) і декілька дуже й дуже «незалежних» самовисуванців.
А кандидатів опозиції не зареєстрували; одним було відмовлено через «неправильно оформлені документи», іншим – через те, що в них, мовляв, «немає досвіду громадської діяльності» чи тому, що раніше вони «не брали участь у виборах». Такого, слід сказати, не було навіть в останні роки існування СРСР. А місцеві вибори напередодні виборів загальних справедливо розцінюються експертним середовищем як репетиції використовуваних під час останніх технологій…
І взагалі: за такою логікою, яку демонструє виборча комісія щодо Софіївської Борщагівки, то можна заборонити одружуватися тим, хто не був до цього хоча б раз одружений, і народжувати дітей тим, хто не має такого досвіду. А щодо «неправильно оформлених документів»… Згадаймо сакраментальне слово «проФФесор» в анкеті одного загальновідомого претендента на президентську посаду, і поставимо запитання: а чи не перевірити всі папери всіх депутатів та урядовців з «партії влади» на предмет «неправильності»?
Але чи вимагає така політична ситуація, що поєднує риси неототалітарного деспотизму з кафкіанським абсурдом, необхідність бойкоту Євро-2012? Не втручаючись у внутрішні справи Євросоюзу, зауважу: мені видається більш обґрунтованою позиція президента Європейської народної партії Вілфріда Мартенса, котрий закликав політиків, котрі поїдуть в Україну, «наполегливо використовувати кожну можливість, щоб поліпшити становище з правами людини, і просити та вимагати відвідати екс-прем’єра Юлію Тимошенко у в’язниці». Так само депутат Європарламенту з Німеччини Міхаель Галер закликає європейських політиків не бойкотувати Євро-2012 і їхати в Україну на чемпіонат, але розділити трибуни з простими фанатами, дистанціюючись від українського керівництва, використовуючи ЗМІ для висловлення своєї позиції. Подібні ідеї можна знайти і в деяких західних виданнях – мовляв, в Україні сьогодні складно зі свободою слова, влада прагне монополізувати інформаційний простір, тому слід скористатися можливістю перехопити публічну трибуну у Віктора Януковича.
Отож, видається, значно більш ефективним (й ефектним також) було би, якби
Ярослав Качинський закликав кілька тисяч молодих поляків, скориставшись нагодою, додатково приїхати до України і сам би з ними пройшов маршем вулицями Донецька та Києва. Це мало б надзвичайно більший резонанс і сильніше вплинуло б на нинішню владу, ніж бойкот, факт якого влада за допомогою підконтрольних їм ЗМІ намагається або замовчати, або подати як «релікт холодної війни» чи навіть «втручання у внутрішні справи України». Такі марші, до яких неодмінно й охоче приєдналися б і молоді українці, перетворилися б на марші польсько-української солідарності у боротьбі за людські права і за оновлену Європу. А провокатори, які спробували би затесатися до лав учасників таких акцій… Варто згадати, як добре вміли спільними зусиллями ставити на місце провокаторів польські й українські політв’язні ҐУЛАҐу у другій половині 1940-х і на початку 1950-х років.
Отож – повторю ще раз, не втручаючись ні у чию політику, діючи як суто приватна особа, – європейським діячам гріх не використати можливості вільного доступу до найпотужніших ЗМІ, передусім до телебачення, які влада «регіоналів» змушена буде надати під час Євро-2012. Звичайно, чинна в Україні владна команда стане на всі заставки лементувати про «експорт кольорової революції з Європи». Але чому в такому разі ця ж влада не протестує проти експорту з тієї самої Європи фешенебельних автомобілів, одягу, взуття та меблів, які сама ж і використовує? І чому на знак протесту проти «нової холодної війни» ті персонажі, котрі вважають себе елітою України, не перестануть зберігати свої чималі кошти в європейських банках, відпочивати на європейських курортах, скуповувати нерухомість у країнах ЄС і лікуватися в європейських клініках?
Іншими словами, у Ярослава Качинського, як і в інших європейських друзів української демократії, є історичний шанс – скориставшись Євро-2012 як нагодою (а, як справедливо зазначає The Times у своїй редакційній статті, «міжнародні спортивні заходи неминуче мають політичний аспект»), дати промовистий сигнал і мешканцям Печерських пагорбів у Києві – так не можна! – і пересічним українцям – ви не самотні у боротьбі за свої права.