Заголовок моєї колонки навряд чи готує читача до будь-чого, крім чистої риторики. Чи потрібен Україні ЄС? Дуже просто: безперечно, так. Тоді наступне запитання: якщо так, то наскільки Україна потрібна йому? Нині Євросоюз потребує України більше, ніж будь-коли.
Пам’ятаю, як відомий російський політичний есеїст і оглядач Андрєй Піонтковскій якось прокоментував членство України в НАТО та ЄС як екзистенційний шанс для Заходу. На ток-шоу на литовському телебаченні, де я був ведучим, він чітко дав це зрозуміти, припустивши, що вступ до них України міг би змінити Росію назавжди.
Читайте також: Відповіддю влади на вимоги Європи стала хвиля нових справ проти опозиції
Фактично він стверджував, що такий крок міг би остаточно вилікувати РФ від її одержимості політичною ворожнечею і цивілізаційним суперництвом із Західною Європою та Північною Америкою, насамперед США. Росія не може бути глобальним гравцем і суперником Заходу без України як держави-сателіта чи в кращому разі стратегічного партнера. Понад те, приєднання Української держави до західного світу змусило б РФ стати на аналогічний шлях.
Можна сказати, що вступ України до ЄС і НАТО цілком міг би ознаменувати фундаментальні зміни у світовій політиці. Така подія позначила б початок нової епохи у Східній Європі та кінець візантійської фази в історії Росії.
Попри всю амбітність і чіткість своїх коментарів, Піонтковскій не врахував у них один, на мою думку, ключовий аспект. Що більш проросійською ставатиме Україна, то потужнішим буде доказ існування путінської РФ як можливої альтернативи ЄС. Єдина умова, що робить цю геополітичну фантазію досяжною, – присутність України в тій чи іншій формі у не- чи навіть антиєвропейському економічному і політичному альянсі під проводом Росії.
Якщо цей сценарій провалиться, останній одразу доведеться шукати можливості наблизитися до Заходу, ба навіть історичного примирення з Польщею і Балтійськими державами. Україну ж РФ у такому разі зарахує до категорії найслабшої ланки ЄС і НАТО, з якими їй абсолютно необхідно знайти новий компроміс.
Не думаю, що такий статус міг би зашкодити політичним і регіональним амбіціям України, оскільки в тисячу разів краще вважатися найслабшою ланкою ЄС і НАТО, ніж «зіркою» світу російських сателітів. У футболі, наприклад, незрівнянно престижніше грати навіть в останніх командах британської прем’єр-ліги проти Manchester United чи Liverpool, ніж бути поміж лідерів другої чи третьої.
Для Росії особливо важливий той факт, що вона в такому випадку може залишитися на роздоріжжі. Їй доведеться вирішувати, чи приєднуватися до України у союзі нових європейських демократичних країн, завдяки чому вона стала б якщо не членом, то щонайменше стратегічним партнером ЄС і США, чи далі відчайдушно намагатися утримати лігу напіврозвалених або тиранічних держав на кшталт Білорусі чи країн Центральної Азії. У разі першого сценарію розвитку подій світ міг би врешті стати безпечнішим і передбачуванішим.
Читайте також: Прогрес у стосунках України з ЄС можливий після зміни поведінки Києва
Та досить вже про геополітику і безпеку. Україна значно виграла б у плані верховенства права, демократії, ліберальних цінностей і прав. ЄС аж ніяк не можна розглядати суто як потенційного і багатообіцяльного донора та інвестора. Не менш важливим є той факт, що Євросоюз встановлює стандарт оцінок у політиці. Залишається сподіватися, що він допоміг би Україні вилікуватися від вибіркового правосуддя, не кажучи вже про корупцію.
Я не просто фантазую чи безвідповідально пропоную недосяжні образи. У Литві ми пересвідчилися, наскільки можливо перейняти європейський погляд на ліберальну демократію, захист прав людини та інші сучасні моральні й політичні поняття. Якщо чесно, нам ще багато треба зробити, щоб досягти того рівня прозорості та захисту прав людини, який є в північноєвропейських країнах. Ми не кращі за інші нації, які на десятиліття були ізольовані від Європи. Відтак як політичний союз демократій і цінностей ЄС пропонує ліпший зразок обстоювання прав людини і демократичної політики.
Що не менш важливо, Євросоюз і сам неабияк виграв би від вступу України. Остання завжди була і є, попри деякі негативні тенденції в політичному житті, беззаперечним лідером програми Східного партнерства ЄС. Вона врешті має привести країну до стратегічного партнерства з останнім, яке може пришвидшити і стимулювати політичні зміни в Росії, адже визначатиме політику України в найближчому майбутньому. Щодо ЄС такий крок означав би не менш ніж тріумф демократії у Європі.
Жодна інша держава не зрівняється з Україною в ролі містка між Східною та Центральною Європою. Якщо вона чітко обере курс на ЄС і НАТО як політичну ціль та основну мету, це може стати поворотною точкою в історії Східної Європи. У такому разі одна з найбільших її держав визначатиме європейську політику на десятиліття наперед і значно зміцнить позиції Польщі та країн Балтії в Європі.
Завдяки вражаючому мультикультурному спадку Україна може прокласти шлях до свободи і європейського життя для інших країн. Щось мені підказує, що це покладе край розколу Європи і тяжким наслідкам Другої світової війни.
Читайте також: Французькі кандидати в президенти уникають теми українських перспектив у ЄС