Своєрідний і несподіваний подарунок наприкінці минулого року зробила кіровоградська влада колективу Обласного академічного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького та всім людям сцени, вирішивши не продовжувати контракту з його директором і художнім керівником Михайлом Ілляшенком. Маючи досвід успішного звільнення очільників інших закладів та комунальних підприємств, вона була переконана, що і цього разу їй легко вдасться досягти бажаного. Але прорахувалася. Дізнавшись з інтернету про наміри усунути Ілляшенка з посади, більшість працівників театру звернулися до обласної ради з вимогою, щоб він залишався їхнім керівником і надалі. Сподівалися, наївні, що до них обов’язково прислухаються, що їм видніше, хто має очолювати цей специфічний заклад культури, проте бульдозер, який мав розрівняти майданчик для нового «театрального життя» в Кіровограді, уже заходився працювати, а за його кермом був не хто інший, як сам голова облдержадміністрації Сергій Ларін. Це він чомусь вирішив, що треба роз’єднати посади директора й художнього керівника, віддавши першу «ефективному господарнику». Водночас і чути не хотів, що Ілляшенко непогано давав раду обов’язкам директора, зробив театр прибутковим, навіть попри кількарічну відсутність стаціонарного приміщення (через реконструкцію будівлі. – Ред.).
Читайте також: Прихисток для музики
Незмінність наміру влади остаточно підтвердила начальник управління у справах преси та інформації ОДА Євгенія Шустер. З характерною безапеляційністю чиновниця, коли її попросили передати рішення кропивничан депутатам, назвала колектив театру «алкоголіками», яких «потрібно розігнати». А невдовзі на шокованих артистів чекав іще один сюрприз. Цього разу – в особі керівника одного з танцювальних колективів міста Ігоря Спінула. Його представили виконувачем обов’язків директора, навіть не дочекавшись закінчення терміну дії контракту з попереднім керівником. Зрозумівши, яку відповідальну місію на нього покладають, новоспечений в. о. заходився відразу ставити бунтівників на місце. На запитання із зали, що він знає про театр, відповів, що нічого, навіть на вистави не ходив, але освоїть нову справу швидко. Додав, що державну мову знає, але з ними розмовлятиме «на русском языке».
Голова облдержадміністрації, як професійний актор, довго витримував паузу, з колективом не зустрічався і зробив це тільки після того, коли на захист кропивничан виступила громадськість, відомі театральні діячі країни. Аби якось вийти з конфліктної ситуації, терміново оголосили конкурс на заміщення посади директора (художнього керівника взагалі прибрали зі штатного розпису). Охочих не виявилося, тож конкурс продовжили.
Чим же не сподобався новій владі Михайло Ілляшенко, добре відомий своїми режисерськими роботами? Його намагалися переламати, а він не ламався, його намагалися втягнути в якісь авантюри, а він не піддавався. А ще причина в грошах, виділених на реконструкцію театру. Опозиційні народні депутати вже звернулися до правоохоронних органів, щоб з’ясувати, куди поділися 23 млн грн із 42, наданих торік: іще 8 грудня вони були, а вже до кінця місяця зникли (відновленням приміщення опікується Управління капітального будівництва Кіровоградської ОДА).
Зрештою, фінансовий бік ситуації справжніх митців не цікавить, для них значно важливіше, чи існуватиме театр. Уже можна стверджувати: він буде не той, яким його бачили в ХІХ та ХХ (до пожежі) століттях. Треба забути про ліпнину й позолоту – їх замінить китайський пластик, та й зовні приміщення помітно відрізнятиметься від зафіксованого на численних листівках столітньої давності, яке завжди служило візитною карткою міста. Проектом передбачено прибудови, де, як кажуть обізнані люди, розмістяться ресторан, готель та інші розважальні заклади.
Утім, усі ці «дрібниці» не хвилюють місцевої влади, для неї головне – відкрити театр у жовтні, коли відзначатимуть 130-річчя від дня заснування українського професійного театру. Дехто схильний вважати, що цю урочисту подію навмисне «підганяють» під парламентські вибори, аби був зайвий аргумент, чому треба голосувати за нинішню «команду професіоналів».
Навіть якщо будівлю здадуть вчасно, немає гарантії, що глядачі тому дуже порадіють, бо новому керівництву знадобиться не один рік, аби зробити працездатним розколотий інтригами колектив, підняти сценічну майстерність до рівня, який був за Ілляшенка. Надто великі руїни залишив по собі бульдозер.
Читайте також: Чим український театр може зацікавити світ