РОСІЙСЬКІ СЦЕНАРІЇ «БИТВИ ЗА УКРАЇНУ»
Андрєй Кончаловскій зняв фільм під назвою «Битва за Украину» – про двобій на території України західної та східної цивілізацій. «Битва за Украину – американский сценарий»– наганяють страху православні сайти, – адже рука Вашинґтона з допомогою України творить по світу «всемирный электронный концлагерь».«Битва за Украину вошла в решающую стадию», – коментують геополітики, позаяк«включение Украины в Таможенный союз (…) видится едва ли не последним шансом удержать Киев в сфере своего влияния».
«Битва за Україну»оформилась у Росії в цілком конкретний проект, автором якого не випадково є ідеолог неоєвразизму Алєксандр Дуґін. Проект, реалізацію якого Росія планує на 2015 рік, чітко викладений устатті з недвозначною назвою: «Битва за Украину. Постсоветское пространство начинает интегрироваться в единый стратегический блок».
Є кілька рівнів євразійського проекту: планетарний (народження багатополярного світу), реґіональний (постання Євразії як антагоніста Європи). А ще внутрішньополітичний: Євразія як інтеґраційний блок буде збудована на основі «стратегического централизма, не допускающего даже намека на наличие внутри страны прообразов национальной государственности в лице субъектов федерации».Залишається подякувати за відвертість.
Реалізація проекту Євразії може бути здійснена за одним з трьох сценаріїв, – «не особенно сообразуясь с правилами и нормами дипломатической корректности».
Бо й навіщо? Сценарії російські – однак знайдемо підозрілі паралелі серед різних українських ідеологій – ліберальної, пострадянської, націоналістичної.
Перший сценарій – найпростіший: «раздел Украины»на дві частини. Адже«Украина как государство в нынешних границах (…)не имеет устоявшейся исторической традиции, и разрывающие ее политические противоречия отражают ее искусственный характер». Східна Україна гамузом має йти в Росію як невід’ємна частина «русского мира». І якщо засобів для такого сценарію недостатньо, то «при необходимости они могут быть созданы дополнительно».
Цю ідею давно лобіюють українські інтелектуали постмодерно-ліберального спрямування. Федералізувати Україну та/або відсікти Донбас і Крим, а там гульк – і в Європі.
Другий сценарій: «сложная игра с прагматичным руководством Украины с целью убедить его принять интеграционный проект под давлением обстоятельств или с учетом серьезных и ощутимых политических, экономических и энергетических выгод». Світова криза і зростаючий хаос в економіці – вкрай сприятливі чинники для такого сценарію: «Если дождаться подходящего момента, по возможности стараясь не облегчить, но усугубить трудности, Киев может оказаться в такой ситуации, когда никакого другого выхода, кроме евразийской интеграции, у него просто не останется».
Цей сценарій вже втілюється в життя в широких владних (і опозиційних?) сегментах: в Росії і родичі, і політтехнологи, і бізнес.
Є й найбільш софістикований («авангардный», як каже автор) третій сценарій: «заняться вплотную работой с ядром украинского западенского национализма, который идеологически (…) не может быть полностью солидарен с культурными ценностями либерализма, индивидуализма, толерантности, мультикультурализма, идеологией прав человека и другими постмодернистскими стандартами, доминирующими в современном западном обществе». Втакому баченні проект української нації виявляється протипоказаним Європі. І якщо «український націоналізм»– головна перешкода на шляху євразійського інтеґраційного проекту, то «можно попробовать превратить яд в лекарство, а врага – в друга». Досить переконати націоналістів, що «украинство»як ідентичність може зберегтися лише в складі Євразії, а в ліберальній Європі воно зазнаватиме ерозії та «криміналізації»з боку Брюсселя.
Ну, не ідея, а просто мишоловка з бантиком. Бо ж хіба не йде інтенсивно процес перетворення «врага в друга»?! Певні кадри новочасного українського націоналізму, повиступавши проти ЄС і НАТО, подруживши з правими екстремістами в Європі, сидять у цій мишоловці і наминають сир, не помічаючи власних віддавлених лап.
УКРАЇНСЬКІ СЦЕНАРІЇ «БИТВИ ЗА УКРАЇНУ»
Було б несправедливо сказати, що таких немає.
Згадати, наприклад, статтю Степана Хмари 2006 року: «Битва за Україну, або подвійне обличчя леді Ю». Могутній військово-політичний проект порятунку держави.
І ще один сценарій. Електронний ґейм, у якому кількома кліками можна легко побороти всіх злісних «путіків»і «жиріків». «Потужна зброя масового знищення»– «львівські будинки з падаючими балконами». Основний борець – героїчний дід Панас із Львівщини. Головна ж зброя «яйцемет – добре відомий засіб захисту демократії і волі народу в Україні».
Завдання гравців – «зберегти територіальну цілісність України, захистити її від загарбників».
Я спробувала клікнути: ракети не злітають, яйцемет не рухається. А «путіки»з «жиріками»діловито захоплюють владні палаци.
В правилах гри зазначено: коли «на територію України прорветься 20 або більше загарбників, гра закінчується».
Оскільки ж – не в ґеймі, а в реальності – на територію України прорвалось значно більше, як 20 загарбників, то, можливо, гра й справді закінчилась?
Дизайн гри дуже амбітний – обличчя Мазепи.
І сайт відповідний: ДУРДОМ.