На думку Януковича «це потрібно людям», котрі, мовляв, звикли спілкуватися і тією, і тією мовами.
Реакція патріотів, що негайно вибухнули в інтернеті, була прогнозованою. Говорили, що дійсно двомовним людям (котрими, як не крути, є більшість українців) зміна статусу російської нічого не дасть – можуть же спілкуватись і українською, і спілкуються собі… Згадали й про те, що в реальності та «українська», якою розмовляють десятки мільйонів співвітчизників, як правило, досить далека від літературної норми. І що винна в цьому саме держава, котра ніколи (навіть за президентства Ющенка) не намагалась розробити комплексної програми з підтримки української мови – на відміну від Росії, котра лише на пряме просування російської за кордоном щороку витрачає величезні гроші (минулого літа тодішній президент РФ Мєдвєдєв публічно обіцяв довести цю суму до 20-ти мільярдів рублів!)
Усе це так. І все це давно відомо. Ймовірно, відомо навіть президентові Януковичу. Як і те, що нещодавнє опитування Київського міжнародного інституту соціології зафіксувало мінімальну, але перевагу тих, хто не бачить підстав для будь-якого «розширення прав» мови улюблених Януковичем Анни Ахматової та Антона Чехова (49 % проти 47 % тих, кому такого розширення все ж прагнеться).
І тим незрозумілішою є заява президента з чисто прагматичного, сказати б навіть, цинічного боку.
Вважається, що регіонали дістають мовне питання з кишені перед кожними виборами в надії мобілізувати електорат. Але проблема в тому, що одна справа – іти на вибори з опозиції, й зовсім інша – після двох років при владі, частково проваливши, а частково і не розпочавши жодної з обіцяних реформ.
Сьогодні на мовні обіцянки Януковича його колишні вірні виборці, що теж було дуже помітно по реакції Інтернет-активної частини суспільства, ставляться десь так, як «помаранчевий» електорат ставився до заяв Ющенка про євроінтеграцію році так у 2009-му. Тих, для кого питання мови знаходиться на останніх місцях за актуальністю (а це абсолютна більшість виборців незалежно від політичних симпатій), більше турбує постійне погіршення рівня життя. Тим же, хто готовий «всё простить» за державний статус російської, незрозуміло, що заважало Вікторові Федоровичу реалізувати цю обіцянку раніше.
Навпаки: найдосвідченіші в політичних ігрищах громадяни здогадуються, що «послідовний» президент знову, висловлюючись по-народному, вішає локшину. Адже 300 депутатських голосів для внесення змін до Конституції у нього немає. І, зважаючи на непевні перспективи Партії регіонів на майбутніх виборах, не буде. Ба більше, ніхто їх у такій скрутній ситуації й не шукатиме. Тут ще країну не до кінця поділили між «своїми», яка там мова?!
Для кого ж тоді давав свою обіцянку Янукович? Для імперськи стурбованих громадян РФ? Але ж його доля від них не залежить. Для нових-старих мешканців Кремля на чолі з Владіміром Путіним? Це був би найгірший варіант.
Бо, як уже було сказано, обіцянку він не виконає. І це дозволить російській пропагандистській машині знов і знов упливати на мізки проросійського електорату, котрий раніше в масі своїй підтримував саме Януковича. Цей електорат з-під Віктора Федоровича уже «вимивають», і тепер для цього з’являється черговий інструмент.
Адже природній інтерес Москви полягає в слабкій владі в Києві. Незалежно від прізвища президента. В цьому ключі обіцянка Януковича – дармовий козир у грі на розхитування його режиму, причому люб’язно наданий росіянам ним же самим. Чогось більш недалекоглядного, з огляду на поточне охолодження двосторонніх стосунків, важко й уявити.
На жаль для всієї країни, незалежно від регіону та домінуючої в цьому регіоні мови спілкування, Янукович заліз у цуґцванґ – ситуацію, коли будь-який хід веде до погіршення становища на шаховій дошці. Зробити вигляд, що нічого не обіцяв? Наслідки описані вище. Намагатись напередодні виборів пропхнути через парламент різноманітні паліативні закони на кшталт законопроектів «Про судоустрій» авторства Колесніченка – Ківалова? Те саме. Радикали за підтримки Кремля все одно нарікатимуть, що цього мало, тоді як опозиція радо вхопиться за древко мовного прапора. І навіть якщо це виллється з її боку в банальну передвиборну торгівлю з Банковою, життя «партії влади» це аж ніяк не спростить.
Звичайно, до небезпеки подальшого стиснення «ареалу існування» української мови в обхід Конституції варто поставитись з усією серйозністю. Проте найнегативнішим наслідком відверто непродуманої заяви президента автор цих рядків таки насмілився б назвати саме те, що вона дає в руки Кремлю зайвий важіль тиску на й без того слабенький український режим. Невміння дивитись на два ходи вперед – просто ганьба для очільників країни, котра, попри все, ще вряди-годи дає світові шахових чемпіонів. У тому числі цілком україномовних.