Переконлива більшість у ПАРЄ, що об'єднує європейських депутатів з абсолютно різних політичних сил, і блідість спроб українськоі влади, що втратила прихильність до себе навіть у політгрупі, членом якоі партія влади є, – це реальність, яку треба брати до уваги й виправлятися, щоби не насмішити світ. Бо, чесне слово, це саме та ситуація, коли надування щік може закінчитися зіпсутим повітрям. Я нагадала собі зараз в цьому зв'язку розповідь про те, як, розглядаючи Венеру Мілоську, якийсь чоловік сказав : "а мені вона не подобається, як усім! І рук у неї нема!" І Фаїна Раневська відповіла йому: "Молодой человек, она сейчас уже в таком положении, что сама выбирает, кому ей нравиться!"
І такий приблизно вигляд " молодого чєлвєка" мають заяви, що їх змушене озвучувати останнім часом українське зовнішньополітичне відомство у відповідь на оцінку тих чи інших вперто недолугих вироків і неприкрите холуйство приречених на погану долю суддів. Що, мовляв, не ваша європейська справа лізти в наші дорогоцінні рішення. Це відомство, на жаль, заручник, як завжди, тому мені шкода карьерного нещасливого періоду багатьох дипломатів, змушених це все робити. У Парижі я чула, що їхні французькі колеги й депутати, до яких раніше украінцям важко було додзвонитися, сьогодні просто щодня намагаються домовитися про зустріч з украінськими дипломатами, щоби зрозуміти, що воно там таке з нами? І наші приречено зачитують їм напам'ять нудні тексти про те, що ми віддані курсу, що реформи йдуть, аж гай шумить, і т.д…
Слово " приречено" тут ключове. Подіі в сьогоднішній Росії нашим очільникам варто було би проаналізувати – вони ясно вказують, що деспотіі незворотно приходить кінець, як би вона не перемагала. А що вже казати про деспотію без ума й зеленого розуміння, що керувати зараз випало не маєтком. Втративши надію на нормальний розвиток подій із усіма сусідами, запертися в коморі й вигукувати звідти образливі скоромовки не вдасться.
Так, це візьме трохи часу: зняти з престолу цих і підготувати інших. І всім, хто це розуміє, варто запастися терпінням й робити " малі справи". Наприклад, протестувати й поширювати цей настрій незгоди. Наприклад, об'єднуватися. Готуватися спостерігати на виборах. Йти на вибори й не давати маніпулювати. Так само – говорити правду про те, що Європа не втомилася від України. Вона дуже з великою впертістю буде за неі стояти, вона ій треба – Украіна без брутального бидла, без царя, що не відає, що творить, комизячись і ображаючись, коли кажуть, щоби поклав скіпетр і не розмахував ним, бо щось розіб'є.
Дуже неакуратненько вийшло з тою резолюцією по Украіні… Неясно, що з нею робити : виконати – це політично застрілитися, й не виконати – політично застрілитися. Європейці вредно запитують щодня: "Ну що, джентльмени?". Завтра подзвонить Путін і хіхікне в трубку на кшталт " ну что, хомячки?"…А що сказать? " А ми Луценка посадили?" " А ми Юлі торт на 8 Березня не оддали, завонявся он уже!" чи " А шо такоє?"
На сайті ПАРЄ вже з'явилася нова декларація. Наприкінці березня в Україну приїдуть доповідачі Моніторингового комітету й цього разу відмова іхньоі зустрічі з ув'язненими політиками буде причиною для суворих висновків. У деклараціі пропонується в разі отримання негативних результатів моніторингу запропонувати подальші кроки можливого реагування. Потім буде сесія ПАРЄ, і є підстави думати, що розмова продовжиться. У резолюції є рядок про санкціі. Є голоси за те, щоби ставити питання про перегляд членства Украіни в Раді Європи, а ми щойно відсвяткували 17-річчя там перебування. І можна, звісно, сидіти й пихтіти : " Та слабо! Та не посміють! Та хай на себе подивляться!" А що як " не слабо"? А що як іще ззаду, тобто зсередини краіни, вигулькне народ із своіми помаранчевими приколами? А на тому березі – Путін із сачком…
Тобто суть того, що по факту нового кроку ПАРЄ я хотіла сказати : можна, звісно, тягнути до виборів, можна писати депеші й слати фальшиві звіти, можна ще зіграти в підкидного… Але справа в тім, що не варто. Ну, ніхто не любить більше Януковича!