Мені часто ставлять запитання про те, до якої міри радикальності готовий дійти Захід у тиску на Україну у відповідь на згортання основ демократії. Я не використовував би в даному разі такого поняття, як тиск. Демократичні країни можуть піти на радикальні кроки тільки у випадку, коли в тій чи тій державі виникає обстановка, яка суперечить усім основоположним принципам сучасного людства. В Україні зовсім інші проблеми. Керівництво держави постійно заявляє, що вона хоче стати демократичною. Але складнощі в тому, що насправді засад демократії тут іще немає, хоч і є вдавання, ніби вони існують, розвиваються, а ті недоліки, що здаються очевидними, – це лише дитячі хвороби.
Читайте також Два роки з Януковичем: 5 причин безуспішності «реформ»
Українська політична система має дуже велику фундаментальну ваду – досі не створено навіть передумов для функціонуванні органів, що контролюють владу. Опозиція, Конституційний Суд, Рахункова палата, судова влада, ЗМІ де-факто не мають ані можливостей, ані механізмів для нагляду. Влада завжди має бути підконтрольною, інакше вона не демократична. Весь світ нині говорить про німецького президента Крістіана Вульффа, який вимушений був оголосити про свою відставку через підозри в перевищенні повноважень та використанні їх задля особистої мети. Це перший такий випадок в історії ФРН. Сума, якою займатиметься німецький прокурор, неймовірно мала: вигідний пільговий кредит для власного будинку. Ці гроші годі й порівняти із тими, через які Україну подеколи захльостують скандальні чутки, але які не спричиняють жодних серйозних наслідків. А в нас панові Вульффу доведеться ще й пояснювати, чому одного разу за нього оплатили один день у готелі. Не думаю, що прокурорське розслідування назве дії Крістіана Вульффа злочинами, але президентом Німеччини він уже не буде. Швидше за все, 18 березня ним стане колишній східнонімецький дисидент і правозахисник, протестантський пастор Йоахім Ґаук…
Читайте також: Після ЄВРО в Азіопу?
Багато політиків зазначають, що Україна здобула свободу 20 років тому, і це чимало. Західні сусіди доволі багато зробили, щоб тут утвердилися демократичні принципи. Але нині ситуація з демократією в країні куди гірша, ніж навіть на початку незалежності. Один із наших шанованих політиків і колишній комісар з розширення ЄС Ґюнтер Фергойґен свого часу не раз заявляв про можливість членства України в Євросоюзі. Але нині вимушений констатувати, що вона чимдалі більше й більше наближається до того становища, яке називається ізоляцією.
Замість того, щоб концентрувати всі зусилля на інтересах країни, українська влада насамперед зайнята своїми справами – тим, що називається власними інтересами. Вона не те що наближається до глухого кута в стосунках з усім західним світом, а вже перебуває там. Схоже, що в такому самому становищі Україна і з Росією. Усе це наслідок недалекоглядної політики нинішнього вашого керівництва. Із цього глухого кута потрібно якнайшвидше вибиратися. А можливо це лише за умови, що українська влада зуміє знайти правильні рішення й буде готова їх утілювати.
Але поки що ніхто на рівні вищих ешелонів України не здатен нам сказати, чи справді можливе між нашими країнами чесне співробітництво. Ніхто на заході не розуміє, як може політичне керівництво України так поводитися з колишнім прем’єром Юлією Тимошенко.
Читайте також: Голова групи соціалістів у ПАРЄ Андреас Гросс: Київ може отримати другий Майдан
Торік у вересні на варшавському саміті Східного партнерства відбулася двостороння зустріч канцлера Німеччини Анґели Меркель із Віктором Януковичем. Вона тоді недвозначно дала зрозуміти, що подальше зближення Києва з Євросоюзом безпосередньо залежить від дотримання принципів правової держави, що майбутнє Угоди про асоціацію між Україною та ЄС пов’язане з перебігом судових процесів над опозиційними політиками. Янукович сказав тоді, що коли Юлія Тимошенко заплатить ті гроші, які Україна втратила через договір із Москвою щодо оплати постачання газу, тоді вона може стати вільною. Може, він мовив це жартома? Меркель була тоді ображена, на Заході так говорити не заведено. Це ж бо не якась особиста розмова край каміна. Той саміт був політичний, дуже важливий для України. Тоді існувала реальна надія, що буде вирішено актуальні питання щодо зближення з Євросоюзом.
Для Заходу очевидно, що Юлію Тимошенко судили не за якісь гроші, а з політичних причин: щоб не дати їй змоги брати участь у майбутніх виборах. У країнах демократії є таке поняття, як недоторканність представників влади у зв’язку з їхніми політичними рішеннями. Я вже неодноразово говорив, що Євросоюз не притягує колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля до суду за те, що під час створення євро не було правильно облаштовано загальноєвропейського економічного та фінансового простору. Йому не ставлять цього в провину, хоча нині зрозуміло, що це було помилкою, політичною короткозорістю. А дії грецьких політиків на момент вступу їхньої країни до єврозони? Вони маніпулювали цифрами статистики, давали неправдиву інформацію про її фінансове становище. Але судити сьогодні тих, хто брав участь у цьому, – про таке ніхто й не думає, навіть уявити цього ніхто собі не може.
Будь-яка країна, яка хоче увійти до Євросоюзу, повинна не просто підписати документи про якісь принципи, а й утілювати їх у життя. На жаль, в Україні цього немає.
Читайте також: Резолюція ПАРЄ щодо України (повний текст, з правками)