З одного боку – предстоятель УПЦ МП митрополит Володимир (Сабодан) та його оточення, з іншого боку – ціла група єпископів, які вважаються «промосковською партією» на чолі з Агафангелом (Саввіним), митрополитом Одеським та Ізмаїльським, найстаршим за хіротонією у Синоді, який наразі став в.о. головуючого Священного Синоду УПЦ МП – адже митрополит Володимир уже тривалий час тяжко хворіє і невідомо, чи взагалі зможе стати до виконання своїх обов’язків у повному обсязі.
Протистояння це набуло наразі гротескних форм (можна було б навіть сказати – комічних, якби не йшлося про Церкву з мільйонами парафіян). Так, митрополит Володимир після того, як його самопочуття дещо покращилося, спробував був повернути собі владні повноваження, які перед цим у нього тимчасово фактично забрав Синод.
Читайте також: В УПЦ(МП) загострюється боротьба за владу
І не тільки повноваження були забрані, а й печатка, без якої церковні документи так само нелегітимні, як і світські. Оскільки печатка опинилася у митрополита Агафангела, предстоятель УПЦ послав до Одеси діловода канцелярії Київської митрополії архімандрита Аркадія (Демченка), але в.о. головуючого Священного Синоду відмовився віддати печатку. Мовляв, печатку митрополита Володимира він забрав до себе на зберігання на засіданні Синоду, і на засіданні ж Синоду її поверне.
Цікаво, що, на думку експертів, подібне утримання печатки не санкціоноване жодними церковними документами, але члени Синоду – «послушники Його Блаженства Володимира» – нічого не роблять для того, щоби допомогти виконати розпорядження предстоятеля своєї Церкви…
Та мова не про те, а про погляди, які сповідує митрополит Агафангел(автор сентенції «Львів – це наша Чечня»), котрий відверто рветься – і ситуація з печаткою наочно це засвідчує – до всієї повноти влади в УПЦ (МП).
У своєму недавньому інтерв’ю російській інформагенції REGNUM Агафангел чимало говорив про проблеми пострадянського простору. Отже:
«Зараз над Росією, яка є центром Російського Світу, нависла та страшна загроза, яка вже відвідувала Україну на рубежі 2004-2005 рр. – загроза «помаранчевої» революції»… Якщо удар по Україні помаранчевих був досить відчутним, важким, але, все ж, відносно периферійним, то спроба здійснення «кольорового» сценарію в Москві – це удар в саме серце Святої Русі. Ідеологи Болотяній площі прагнуть затопити своїм болотом усю Русь, повернути часи хаосу і остаточно поховати надію на воскресіння Великої Росії. Знову море людських пристрастей високо піднімає розбурхані хвилі свої, прагнучи повалити в темні безодні розвалу і лихоліття православну Вітчизну нашу, яка ледь розпочала шлях відродження. Дух брехні, обману, зради, злоби і ненависті знову, як у найтрагічніші дні нашої історії, отруює своїм смертоносним подихом Російську Землю».
«Заклики повалити «режим Путіна», тобто того лідера, який вивів Росію з хаосу і розвалу, почав відновлення її державної, політичної, економічної, військової моці, геополітичного та культурного впливу на світовій арені, який не дав так званим «західним партнерам», котрі правили в Росії руками багатьох нинішніх «опозиціонерів» і лжешукачів «правди», остаточно погубити Росію, залишивши її за бортом світового історичного процесу, – ці заклики показують, що організатори протестних мітингів діють в інтересах заокеанських господарів».
Власне, тут, мабуть, також особливих коментарів не потрібно. Все на своїх місцях – і ксенофобія, і «християнська» ненависть до «заокеанських господарів», до Євросоюзу й НАТО (до речі, більшість населення тих держав складають християни) і до свідомих українців, палка любов до Великої Росії (а як же Христос із його відвертою нелюбов’ю до Царства Кесаря?) – і весь іншим «неджентльменський обладунок», який більше би личив якимось там Жириновському чи Лукашенкові, а не церковному ієрархові, та ще й митрополитові Української Церкви, хоча й Московського патріархату…
Читайте також: Куди йде УПЦ(МП)?
А митрополит заглиблюється в геополітику, розкриваючи всі карти:
«А в який історичний момент виникають ці нібито «спонтанні» виступи? Саме тоді, коли, нарешті, розпочато процес реінтеграції історичної Росії в рамках ЄЕП, коли російське державне керівництво приготувалося дати тверду відповідь загарбницьким планам світового гегемона, який вирішив обкласти відроджувану Росію загороджувальним ракетним поясом. Саме невдовзі після того, як президенти Росії, Білорусії і Казахстану підписали в Москві епохальний інтеграційний документ».
«Лише з В. В. Путіним у російських людей, що опинилися не по своїй вині за межами Російської держави і кинутих «демократами», а також у всіх людей доброї волі, що проживають на території країн СНД й усвідомлюють, що наша сила і саме наше виживання – тільки в єдності, пов’язані обґрунтовані сподівання на відновлення історичної справедливості, на нову інтеграцію, засновану на тисячолітній богозаповіданій єдності Святої Русі».
Цікава, звісно, картина: митрополит УПЦ, який прагне очолити цю Церкву, мріє одночасно про якнайшвидшу ліквідацію самої України під час процесів «реінтеграції історичної Росії», тобто – зруйнованої в лютому 1917 року самодержавної Російської імперії, в крайньому разі – Радянського Союзу. І не переймається Агафангел тим, що в Російській імперії церква була зведена до ролі державно-ідеологічного інституції (адже, всупереч усім канонам, її позбавили права мати патріарха, а на додачу священиків зобов’язали порушувати таємницю сповіді, доповідаючи поліції про «баламутів»). І не хоче він згадувати, що в Радянському Союзі навіть невинний інтерес молоді до церковних обрядів та релігійної філософії жорстоко карався, а більш серйозні спроби жити за християнськими принципами навіть у 1970 — 1980 роки для багатьох оберталися ув’язненням у таборах. Головне – відродити «Велику Росію» Путіна, «керівника найвеличнішої у світі країни», на якого відповідальність «покладена Промислом Божим» і який «готовий гідно і впевнено пронести Хрест, покладений на нього Спасителем світу».
Для повноти картини, мабуть, слід іще додати сказане Агафангелом у розмові з Венедиктовим: мовляв, «наші найперші вороги – румуни». Бач, Румунська православна церква посміла побудувати свій храм на території, з якої годується Одеський та Ізмаїльський митрополит! У відповідь прес-секретар Агафангела протоієрей Андрій Новиков обізвав Румунську церкву «розкольниками», хоча її автокефалія визнана Константинопольським патріархатом ще 1885 року…
Сьогодні дехто з публіцистів заявляє: Агафангел неправий, його діяльність шкідлива, бо він відродив «політичне православ’я», про яке ми, мовляв, усі добре призабули, оскільки воно домінувало лише на початку 1990-х. Мовляв, митрополит Одеський та Ізмаїльський – людина складна, але харизматична, отож слід обережненько поставити його на місце і звести до мінімуму ту шкоду, яку завдає суспільству «політичне православ’я».
Чи шкідливе «політичне православ’я» як таке, чи це необхідний етап на шляху здобуття автокефалії церквою незалежної держави – етап, який у той чи інший час перейшло православ’я всіх балканських країн, Грузії, ба, навіть Московщини (ще у XV-XVI століттях), – питання, яке вимагає окремого розгляду. Але давайте називати речі своїми іменами: те, що сповідує та проповідує митрополит Агафангел, – не просто «політичне православ’я», а такий його традиційний для Російської церкви, до речі, різновид, як банальне чорносотенство. Ну, а слова, які знаходить митрополит Агафангел для Володимира Путіна, зіставні тільки з давніми панегіриками ієрархів РПЦ товаришу Сталіну й одразу викликають з пам’яті настанову Святого Письма – «не сотвори собі кумира». Та владика, схоже, найбільше зважає не на Святе Письмо, а на зовсім інші цінності та ідеали. Відтак його поведінка у випадку з печаткою митрополита Володимира є цілком логічною і послідовною.