А тим часом і в совєтські часи, які дехто сьогодні сприймає як «золоту добу», щозими у містах і селах замерзали люди. Масштабів тодішніх трагедій ми не знаємо, і, ймовірно, точно вже не дізнаємося ніколи – адже архіви ближчих до нас десятиліть підчищені, мабуть, ретельніше, ніж архіви сталінської доби – адже у документах фігурують прізвища персонажів нинішнього часу, хай вони тоді посідали і не найголовніші посади – заввідділом ЦК, директор заводу, перший секретар райкому комсомолу, директор автобази чи ринку.
Сьогодні ситуація змінилася, статистика зимових смертей від холоду стала відкритою (чи бодай напіввідкритою) – і підґрунтя для жартів зникло. Бо, схоже, сніг та морози і справді щороку є неочікуваними для можновладців усіх рангів. Точніше, неочікуваними у плані виконання цими персонажами своїх функціональних обов’язків, бо ж до зимової пори на рівні власних обійсть і можновладці, і їхня численна челядь готуються справно.
А те, що замерзають пересічні українці, десятками й сотнями – то їх не обходить. Чи майже не обходить. Принаймні, не доводилося чути, щоби хтось із обласних ґауляйтерів пустив собі кулю в лоба, коли число замерзлих у підвладному йому регіоні зрівнялося з числом жителів населеного пункту.
Звичайно, першими гинуть люди невлаштовані – бомжі, самотні інваліди, забуті дітьми й онуками пенсіонери… Але щороку серед загиблих – і жертви трагічних випадків: хтось застрягнув в автомобільному заторі, хтось уночі перечепився і впав, зламавши ногу, у яругу, яких вистачає у пригородах, хтось заточився від серцевого нападу, а потім його, непритомного, замело снігом, – скільки небезпек чигає взимку, під час лютих холодів, на людей навіть у благополучних країнах! Проте цифри жертв там на порядок менші за українські – незалежно від того, хто у нас конкретно перебуває при владі.
Проте існує в нашій країні регіон, який – навіть за офіційною статистикою – істотно відрізняється в гірший бік від усіх інших.
Під час останньої президентської виборчої кампанії – а тоді ж місцеві органи влади мусили зі шкіри лізти, щоби підтримати «своїх» кандидатів і справити гарне враження на потенційних виборців! – у період з 18 грудня 2009 року по 21 січня 2010 року 236 осіб загинули і 2.118 було госпіталізовано внаслідок переохолодження й обмороження. Найбільша жертв переохолодження за цей період (а це ж іще не вся зима) виявилася в Донецькій області – 97 осіб, у Запорізькій – 29 осіб, у Київській – 17 осіб, у Волинській – 16 осіб, 13 замерзли у Сумській, 10 – у Хмельницькій, 7 – у Чернівецькій області, по 6 – у Херсонській, Харківській, Миколаївській областях, по 4 – у Дніпропетровській, Кіровоградській, Івано-Франківській і Рівненській областях, по 3 – у Вінницькій і Луганській областях, 2 – у Черкаській, по 1 – у Львівській, Полтавській, Тернопільській і Чернігівській областях і Криму.
Іншими словами, гинули люди всюди – навіть у відносно теплому Криму. Але звернімо увагу – на Галичині (де, між іншим, і Карпати, і лісові масиви, і шляхи далеко не найкращі) загинули від холоду шестеро. Трагедія? Так. Але звернімо увагу: шестеро замерзлих на 5 з чимось мільйонів жителів.
А найбільше людей замерзло у Донецькій області – понад третину загиблих. І це при тому, що там проживає лише трохи більше, ніж 4,5 мільйона чоловік, тобто приблизно 1/10 населення України. Невже у краю териконів найбільш теплолюбні мешканці, тоді як «бандери» не бояться холоду, а у Карпатах замість смерек нині ростуть пальми, баобаби і банани? Чи причина тут інша?
Головне, що така тенденція існує вже тривалий час. Офіційні цифри з цього приводу навів на прес-конференції 31 січня 2012 року глава Донецької облдержадміністрації Андрій Шишацький. Він розповів журналістам, що люди вмирали від переохолодження не тільки під час шалених морозів, а, «на жаль, і при плюсовій температурі – 2,3,5 січня». Ба більше: «Це люди, які померли від переохолодження у власних нетоплених будинках, причиною смерті може бути серцевий напад, чому людина опинилася на вулиці, й алкогольне отруєння. Багато людей із соціальним статусом, а не тільки люди без певного місця проживання», – сказав Шишацький.
За його даними, 2011 року в січні від переохолодження в області померла 41 людина, 2010-го у цьому ж місяці – 84 особи, у 2009-му – 148 осіб. Ясна річ, на цифри, які стосуються 2009-10 років, слід дивитися з більшою довірою, ніж на ті, які стосуються періоду після здобуття всієї влади в державі Партією регіонів. Тим більше – на цифри, що стосуються січня 2012 року, коли областю став керувати Шишацький. Утім, навіть за всього прагнення до об’єктивності наприкінці січня ще рано підводити підсумки за місяць – адже значне число замерзлих – чи то занесених снігом у якихось проваллях, чи то у власних квартирах і будиночках – знайдуть тільки в лютому. Але за будь-яких обставин Донецька область дала не менше, ніж третину всіх замерзлих по Україні у січні 2012 року. Реально ж, очевидно, – знову понад третину…
Невже ж певна політична сила, яка там безконтрольно владарює останні 10 років, змогла насадити не тільки у владних структурах, а і в суспільстві зневагу до людських життів? До такої міри, що мало кого турбувала доля тих нещасних (головним чином бездомних), які замерзали у скверах і в підвалах начебто волелюбних шахтарських міст? А, власне, чому там так багато цих нещасних – наркоманів, пияків, бомжів? У регіоні, який дав стількох не просто мільярдерів, а мультимільярдерів?
Невблаганні цифри наразі засвідчують, що цей край є зоною антропологічної катастрофи, реальними винуватцями якої є передусім персони у черевиках зі страусової чи крокодилячої шкіри та поводженням піднесених у шляхетство лакеїв. Ці жлоби на чолі зі своїм лідером поширили свою безконтрольну владу сьогодні на всю Україну, підганяючи весь народ під свої «лекала».
І в цих діях полягає страшна небезпека повної й остаточної антропологічної катастрофи і для самого Донбасу. Чи треба пояснювати, що донеччан та луганців на копальнях і на металургійних заводах можна замінити дешевою і невибагливою робочою силою зі злиденних країн Азії і Південної Америки? Хай вимерзають аборигени-невдахи – що з того «господарям життя»? Адже відповідати ані перед судом електорату, ані перед Божим судом вони не збираються – і поширюють на суспільство еманацію безвідповідальності…