Отже, в нас є певна кількість організацій та рухів, котрі претендують на масовість та ставлять за мету об'єднання всіх здорових сил народу з метою здійснити саме такі революційні зміни і вивести країну на якісно новий рівень розвитку. Це в теорії. На практиці ж – такі структури виводять під міністерства кільканадцять осіб на чергову "театралізовану акцію протесту", їхні керівники світяться перед телекамерами, після чого на кілька тижнів/місяців заспокоюються в очікуванні наступної нагоди попіаритися. Більшого вони не прагнуть.
Як це виглядає з точки зору рядового активіста – описала в коментарях до моєї минулої статті одна учасниця подібного руху. "Вони прикриваються добрими намірами і ніби гарними вчинками. Насправді – це купка людей з комплексом Наполеона, які люблять попіарити свої фейси на камеру в черговий раз" – зауважила активістка. Прикро, але подібні структури замість приносити користь – лише виснажують і без того незначний прошарок небайдужої молоді, дискредитують саму ідею громадянської боротьби.
Коли хтось вирішує відкрити успішну кав'ярню – він перш за все дбає про імідж свого закладу. Зрозуміло, що в кав'ярню з бридко-зеленими стінами, тарганами і хамовитою обслугою багато клієнтів не піде, навіть якщо альтернативою буде пиття кави вдома. То чому ж численні організатори громадських структур діють за принципом "хто хоче боротися – сам до нас прийде, а інші нам не потрібні"?
Відсутність поваги до активістів пояснюється тим, що їм перемога революції потрібна не менше, ніж керівникам громадської структури. Це так, але ж і кава відвідувачам кав'ярні потрібна не менше, ніж її власникам, чи не так? І власники зацікавлені, щоб відвідувач прийшов саме до них і саме на каву, а не на пиво в сусідній паб. Громадська структура має приділяти увагу не лише менеджменту (управлінню), але й маркетингу (ринкознавству). Так, революція – це також товар, її також треба вміти продати!
Для того щоб продати будь-яку ідею потрібно також вивчити своєрідний ринок суспільного світогляду. Там є різні пропозиції: праві, ліві, консервативні, ліберальні і таке інше, але є величезна маса народу, до свідомості якої не дісталася жодна з таких пропозицій. Безглуздо кинути в цю масу порожній заклик типу "Люди! Годі так жити! Давайте все міняти і жити як нормальні люди!" Переважно такими закликами в стилі Капітана Очевидність і славляться наші "продавці революції".
Потрібно для початку визначити цільову групу. Зрозуміти цінності цієї групи, розробити аргументи, які на цю групу впливатимуть. Безглуздо намагатися випустити листівку, яка однаково позитивно сприйматиметься бабцею, що приїхала на базар з Носівки та студентом Могилянки з інтеіґентної галичанської родини. Багато хто досі перебуває в полоні стереотипів Помаранчевої революції, коли будь-який агітаційний продукт "помаранчевого" спрямування сприймався "на ура" практично всіма прошарками населення від Сум до Львова. Але слід розуміти, що люди були "помаранчевими" не завдяки такому агітаційному продукту, а навпаки – вони позитивно сприймали цей продукт через свою "помаранчевість". В той момент людині було глибоко фіолетово – чи це листівка чорної "Пори" чи жовтої "Пори", "Студентської хвилі" чи "Чистої України".
Зараз ми маємо цілком інакшу ситуацію: за кожного активіста громадська структура повинна боротися. Саме тому важливо визначити чітку групу, до якої звертаєшся, чіткі месиджі, які ти хочеш цій групі донести. Важливий також стиль кампанії, не варто розраховувати на стандартну відмазку "справжній борець прийде до нас не по стиль, а по боротьбу!" Любитель кави також приходить до кав'ярні не по інтер'єр та атмосферу, але саме інтер'єр та атмосфера схиляють його до вибору закладу.
Кожен захід успішної громадської структури має бути витриманий у загальній стилістиці та всебічно продуманий: щоб месидж було донесено правильно, щоб опоненти не могли використати його для дискредитації закладеної ідеї, щоб активісти відчували конкретний результат своїх дій, а не лише те, що побували в ролі безкоштовної масовки в той час, як лідери піарились перед телекамерами. Достатньо подивитися на успішні громадські рухи в Центрально-Східній Європі щоб зрозуміти: саме структурам, що з відповідальністю та професіоналізмом підходили до організації своєї роботи, дбали про свій імідж, стиль та поетапне розгортання кампаній – вдавалося досягти наміченого, а численні тяп-ляп структури так і лишались непоміченими широким загалом.
Пора вже зрозуміти, що до якості роботи громадської організації треба ставитись не менш ретельно, ніж до якості роботи комерційного підприємства. Не варто тим, хто продає революцію вважати за можливе працювати менш організовано та відповідально за тих, хто продає каву.