Після героїчної і славетної боротьби „Холодного Яру“ і УПА були лише деякі проблиски масових виступів в 1990-1991, 2004-2005 (Помаранчева революція) роках. А далі знову марок ?! Куди ж можна виїхати продавши тут до біса все майно? Є куди – як мінімум у три країни. В Росії – син одружений з московкою, в США – донька за американозом, в Ізраїлі – молодша сестра вже 20 років як замужем за полуєвреєм. Вибір, як бачите – гуляй не хочу! Запитаєте, на які шиші пенсіонеру там жити? Ноу проблем – підрахував, навіть без прибутку від продажу майна (квартира, гараж, «Жигулі» , меблі тощо) можна нормально прожити й на мою пенсію, яку мені, завдяки велике мудрому рішенню конституційних суддів (дай їм Бог здоров’я) буде виплачувати Україна у валюті країни перебування. Шлях відкритий на всі боки.
І нарешті через два роки вибір зроблено. Я залишаюсь в моїй країні, де народився і де упокоїлись мої батьки – в моїй Україні. До речі, я ні є етнічним українцем. Якщо вірити моїм батькам, які померли вже у вільному суспільстві незалежної України, встигнув де щось розповісти мені про своїх батьків і дідів, то відсотків на 60 я росіянин, а інші 40 – перепадають на українську, білоруську, польську і навіть молдавську кров – повний інтернаціонал, але не більшовицький.
Що ж мене за кров’ю нібито космополіта, за всіх вказаних імміграційних переваг змусило залишитися у цій (моєї) нещасній країні – Україні. Все перебрав у голові, все згадав, все осмислив, все вибудував в послідовній рядок. Це любов, ненависть і відчуття власної гідності! Любов до тих, хто колись заснував землеробську цивілізацію у подніпровській зоні кліматичного ризику, утворив імперію за назвою Київська Русь і ходив військовими походами на Константинополь, зустрів орди монголів і значно послабивши їх вдар у серце Європи і потрапивши у неволю забезпечив „німцям“ можливість побудувати ситу, але не вдячну Європу, звитяжно розгромивши в непоодиноких битвах Хмельниччини наймогутніші легіони польського короля і виборовши власну гідність дорівняв Берестечко до Фермопілів, потрясав Коліївщиною основи двох держав, плекав народні джерела української мови і культури в умовах московської колонізації, боровся в українських визвольних з’єднаннях і повстанських загонах проти германців, більшовиків, білогвардійців, поляків та їхніх французьких натхненників, за Карпатську Україну проти союзників Гітлера – угорських загарбників і нарешті у складі УПА на три фронти проти трьох армій – вермахту, Армії Крайової, Червоної Армії, верховоди, яких точили зуби на українські землі, а ще тих, хто за дисидентство став в’язнями радянського ГУЛАГу.
Любові багато, а Ненависті… – її чимало, хоча не варто, щоб так докладно наводити – вона до бидла, яке забуло, що воно могло бути нацією, до „протипсихів“, наполеончиків, гетьманчиків, які за дріб’язковістю і критиканством нічого реального не роблять для становлення української, а не мафіозно-кланової держави (духовний Чорнобиль), покручів, пристосуванців, базікало, дурнів. До тих, хто бігає наввипередки на передачі маніпулятора Шустера в його нібито «свободу слова».
Але в мене ненависть не до шустерів – вони агенти впливу, це їхні банани з паюсною ікрою, а до безголових „свинопасів“, які таскають у кишені паспорт громадянина України та ще де хто з них вважають себе українцями. Те, що відбувається – це вже удар по моїй власній гідності і я не можу на нього не відповісти, хоча б пером, а не автоматом, оскільки я старий і очі не добре бачать приціл. Тому я залишаюсь!