Це одна з найвідоміших будівель у Лондоні. Однак упродовж останніх шести тижнів вхід до собору Св. Павла блокували протестувальники, не даючи дістатися туди тисячам відвідувачів. Це призвело до відставки вищого духовенства й вимушеного закриття святині більш як на тиждень – довше, ніж 1940-го, в розпал німецьких бомбардувань.
Зайти до собору не вдається через море наметів на площі перед сходами до нього. Там – молоді жінки й чоловіки, серед яких багато представників середнього класу: вчителів, соціальних працівників і підприємців. Вони заполонили вулиці Лондона на знак протесту проти захланності банкірів і бізнесменів, яких звинувачують у економічних провалах Британії та величезному зростанні безробіття серед молоді.
Це не має нічого спільного з церквою. Протести є частиною руху «Окупуй Волл-стрит», що почався у вересні в Нью-Йорку й відтоді поширився Америкою та столицями Європи. Демонстранти в Лондоні хотіли розбити свій символічний табір поблизу Банку Англії, Лондонської біржі та інших символів капіталістичної системи. Але старовинні вулиці столичного Сіті завузькі, щоб поставити там намет. Отож протестувальники обрали площу перед розташованим поряд собором і, звичайно, зрештою втягнули його у протест. Це розпалило конфлікт усередині англіканської церкви. Що робити британському духовенству? Викинути людей із наметів, що стали негігієнічним більмом на оці міста? Чи підтримати справу ідеалістів, які, схоже, виступають на боці бідних, безробітних і жертв усесвітнього економічного спаду?
Після першого тижня керівництво собору вирішило зачинити його двері, переймаючись, мовляв, питаннями здоров’я та безпеки. Таким чином воно намагалося змусити демонстрантів розійтися. Реакція не забарилася: громадськість була обурена. Собор утратив £100 тис. очікуваних надходжень від туристів. А багато людей назвали англіканську церкву боягузливою і нерішучою.
Тоді керівництво собору знову відчинило його двері, але підтримало прохання ради Сіті до суду, аби той видав постанову вигнати демонстрантів. Це розлютило Ґрема Ноулза – настоятеля, який є офіційним адміністратором святині. Невдовзі він подав у відставку. Майже відразу потому з посади пішов іще один представник вищого духовенства, який схиляється до лівих поглядів. Він заявив, що обов’язок церкви – стояти на боці бідних, а не капіталу. Їхній демарш став величезним викликом для єпископа Лондонського Річарда Чартрса, третього найвищого духівника Британії, який прихильніше ставиться до істеблішменту, ніж багато рядового британського духовенства. Чартрс, який проводив церемонію королівського весілля у квітні й підтримує тісні зв’язки з православними церквами в Росії, Україні та Східній Європі, спершу підтримав заходи проти мітингувальників. Потім передумав і заявив, що реакція в церкви була абсолютно неправильна й вона більше не намагатиметься вигнати демонстрантів. Собор святого Павла втратив обличчя, довіру й повагу громадськості.
Читайте також: Монархічний гламур
Але коли влада Нью-Йорка вирішила покласти край протестам на Волл-стрит, її прикладом надихнувся й Лондон. Місцеві чиновники розіслали повідомлення про згортання наметів. Протестувальникам наказали піти. Хтось підкорився, але чимало вирішили стояти до кінця. Все йшло до силової розв’язки.
Громадська думка з цього приводу в Британії різко розділилася. Дехто вважає протести безглуздими й лютує, прочитавши в газетах про теплофотографії, які вказують, що багато наметів порожніли на ніч. Тобто демонстранти радо поверталися до зручних ванн і ліжок удома. Це кинуло тінь сумніву на їхню готовність боротися за свої переконання.
Але багато британців із прихильністю ставляться до вимог протестувальників. Їх дуже розгнівала урядова програма суворої економії, яка передбачає скорочення кількості робочих місць, виплат і бюджетних видатків на школи та освіту. Вони вважають, що протести привернуть увагу до великого роздратування громадськості, викликаного нерівністю в Британії, а особливо безнадійною ситуацією серед молоді, яка не може знайти роботу. За останніми даними, безробіття серед неї зросло до 21% і зараз від нього потерпає понад 1 млн юнаків та дівчат, яким іще немає 24 років. Прем’єр-міністр Девід Кемерон захищає право на протест, але заявив, що віддає перевагу висловленню громадської думки «стоячи, а не лежачи» в наметах.
Церква, яка досі має доволі великий авторитет у Британії, хоча небагато громадян там є релігійними, виступає на підтримку бідних і соціально уразливих. Дехто з духовенства ставиться до урядової політики відверто вороже. Багато хто вірить, що їхній обов’язок – підтримати протести ідеалістів, які мають добру роботу й респектабельні родини. Але наметове містечко шкодить розташованому неподалік бізнесу й не дає гостям та віруючим дістатися до собору. Закликів згорнути намети й розійтися протестувальники не чують. Рано чи пізно англіканській церкві доведеться вирішувати: підтримувати закон і порядок (та банкірів) чи стати на бік тих, хто висловлюється проти капіталістичної системи.
Читайте також: Інший Лондон