Менталітет фанаріотів у його найгірших виявах не рідкість і поміж наших співвітчизників
Історичні аналогії – завжди річ непевна, але непереборно спокуслива. Відмова від них автоматично означала б відмову історії людства в певній цілісності, тяглості й сякій-такій повчальності, хоча з останньою, здається, проблем найбільше. Потужна криза, від якої лихоманить Грецію, а разом із нею і донедавна стабільну й затишну єврозону, відлунює до болю знайомими нотами: життя в борг, апетити, неспівмірні з реальними доходами, правила гри для своїх і чужих, протекціонізм, корупція, подвійні стандарти… Зараз про них говорять як про тотальний діагноз не лише грецької економіки, а й суспільства загалом. Утім, чи не маємо ми справу з черговою реінкарнацією історії?
Читайте також: Греки повертаються до стоїцизму*
…До опанування Константинополя турками 1453 року міський квартал Фанарос мало чим виділявся з-поміж інших районів міста. Проте за кількадесят років він став відомим на весь Старий світ своїми мешканцями – залишками грецьких родин, котрі оселилися тут після османського завоювання, прибравши ім’я, співзвучне назві свого осідку, – фанаріоти. Вивищенню фанаріотів сприяло кілька обставин: брак у турків кваліфікованих управлінців підвищував шанси добре освічених та енергійних нащадків візантійської бюрократії, яким в обмін на лояльність та вірну службу гарантували збереження християнського визнання. Купецькі роди Кантакузіних, Ласкарісів, Панайоті, Мурузів із розгалуженими зв’язками на Заході, знанням мов і звичаїв християнського світу стали першим «вікном у Європу» для новоспеченої Османської імперії. Торгівля не лише казково збагатила греків (першим пізньосередньовічним мільйонером, що нажився на хутряній торгівлі з Московією, став Міхаіл із роду Маврокордато), а й проклала їм шлях до кар’єр у дипломатичному корпусі – спочатку як перекладачів, а згодом і як повноважних послів Порти в європейських державах. Фанаріоти виявилися вправними посередниками в найскладніших переговорах і побудові політичних комбінацій, часто дбаючи не так про інтереси султана або ж християнських володарів, як про власний зиск і матеріальну вигоду. Ставками в подвійній чи навіть потрійній грі були вигідні концесії, торговельні оборудки, позики, а згодом політичний вплив.
Звичка перебувати між молотом і ковадлом, повсякчасна загроженість сімей, майна й свого життя протягом кількох поколінь виробила у фанаріотів гідні подиву живучість, витривалість і спритність в оминанні будь-яких небезпек. Синонімами фанаріотства стали безпринципність, прагматизм, що межували з жорстокою цинічністю в ставленні до своїх і чужих. Хитрість і підступність були візитною карткою османських греків аж настільки, що трактати європейських мандрівників радили будь-що остерігатися їхніх послуг: у кращому разі обдурять, у гіршому – зведуть зі світу.
Уже в ХVІ столітті фанаріоти здомінували в оточенні Вселенського Патріарха, який був визнаний османами предстоятелем східнохристиянської громади імперії. Фанаріоти часто втручалися у вибори Константинопольського Патріарха, намагаючись гріти руки на хабарах, котрі пропонували їм претенденти. Заможні й спритні шукачі долі мали шанси посідати й власні престоли: фінансові труднощі змушували султанів до продажу грекам титулів господарів (правителів) сателітних придунайських князівств. Утім, каденція фанаріотів, номінованих на такі уряди, була недовгою – лише рік-два, допоки підступні конкуренти не встигали зібрати більшу суму й перекупити жаданий престол. Чемпіоном перегонів на цій політичній біржі у ХVІІІ столітті став Константін Маврокордато, який примудрився посідати господарські престоли у Молдавії та Валахії аж 10 разів протягом сорока років! Жадібні й жорстокі фанаріоти, супроводжувані численними родичами та протекціантами, під час свого короткотривалого правління намагалися вичавити з місцевої людності якомога більше коштів, щоб зберегти свої титули.
За парадоксальною забаганкою історичної долі фанаріоти встигли прислужитися й виборюванню незалежності Греції в ХІХ столітті. Утім, нова доба диктувала жорсткіші правила гри: запопадливі й хитрі гендлярі, що намагалися грати на суперечностях сильних європейських покровителів, швидко вкинули країну в борговий полон, перетворивши Грецію на розмінну монету в не завжди чистих іграх великих держав. Схоже, фанаріотські звички відлунюють у поведінці тамтешньої еліти і сьогодні…
Долі фанаріотів та їхніх нащадків не раз перепліталися і з нашою історією. Послугами грецьких дипломатів-посередників користувався свого часу ще Богдан Хмельницький, а за часів Пєтра І в Україні знайшли притулок чимало авантюрників із кварталу Фанарос, що рятувалися від султанського гніву. Проте менталітет фанаріотів у його найгірших виявах не рідкість і поміж наших співвітчизників. Між іншим, чи ви не зустрічали бува українських фанаріотів?
Читайте також: Завтра була війна?