Три роки тому мене підвозив один таксист. Дорогою ми розбалакалися, і водій розповів про свою нелегку долю. Сам він є працівником Управління державної охорони, до обов’язків якої належить персональна охорона перших осіб держави. Я сильно здивувався, бо його російські колеги із Федеральної служби охорони крім того, що мають гідну оплату праці, користуються неабиякою повагою і мають визнання, що гарантує їм респектабельне працевлаштування на гражданці. Мені мову аж відібрало, коли почув, що місячна зарплата 1700 грн примушує «охоронця президентів, прем’єрів» шукати додаткові заробітки на кшталт приватного звозу.
Тоді водночас мене охопили два відчуття: сором за державу і спокій за демократію. Парадокс, але жебракування працівників правоохоронних органів, спецслужб і військових є головним запобіжником утворення авторитарного режиму в державі з нестабільними демократичними інститутами.
В Росії з приходом до влади Владіміра Путіна і поступовим закручуванням гайок паралельно відбувалося зміцнення силовиків – значне підвищення оплати праці, формування позитивного іміджу в суспільстві (з допомогою телесеріалів на кшталт «Менты», «Улицы разбитых фонарей», «Спецназ» тощо), наділення реальною владою та можливістю безкарно порушувати права цивільних.
В умовах, коли немає механізмів соціальних ліфтів, гідного заробітку, силові структури перетворилися саме на ту сферу, де звичайна людина зможе заробляти непогані гроші і будувати кар’єру. Своєрідний російський варіант self made man’а.
Станом на 2005 рік у Мурманську (де я жив) зарплата рядового працівника ППС становила $650. А відрядження до Чечні, крім бонусних $5 тис. за три місяці, гарантувало статус «учасник бойових дій» і додаткову надбавку $100 до окладу. Людина з вищою освітою мала можливість без військової служби одразу стати офіцером в МВС і мати від $800. Початковий місячний дохід прикордонників сягав $1200–1300. А якщо додати до зарплати щомісячний сухпай (лише м’яса на руки давали 8 кг, не враховуючи круп, масла та інших продуктів), то забезпечення взагалі виглядає дуже ґрунтовним.
Читайте також: Пси режиму: українська міліція здатна воювати лише проти громадян
Звісно, найбільш «мажорним» місцем роботи вважалася ФСБ. Початкова зарплата – від $1000, яка через п’ять років збільшується вдвічі, відпустка – 90 днів і надзвичайне право вирішувати будь-які проблеми і складнощі пред’явленням свого службового посвідчення.
Отже, не дивно, що із 56 моїх однокурсників історичного факультету Мурманського державного педагогічного університету щонайменше 12 осіб (або 21% випускників) пішли працювати у силові структури (міліція, прикордонні війська, ВМФ тощо).
Кремль щедро винагороджує своїх «псів». Наприклад, під час розгону першого «Маршу незгодних» у Санкт-Петербурзі (2006 рік) більше за всіх бив протестувальників мурманський ОМОН (влада Петербурга звозила міліціонерів з різних регіонів), тому що кожному крім командирувальних та премії заплатили ще $500. Непоганий заробіток всього за півдня лупцювання своїх співгромадян.
Із кожним подальшим згортанням демократичних свобод подачки від влади лише зростали. У проекті федерального бюджету на 2012–2014 роки планується на 80% (з $50 млрд до $90 млрд) збільшити фінансування національної оборони, за загального зростання витрат на 32%. Бюджет поліції зросте у 2,3 раза, а внутрішніх військ – у 1,7 раза. До 2014 року оборонні витрати втричі перевищуватимуть фінансування освіти та охорони здоров’я разом узятих. Такого немає в жодній демократичній країні світу.
Російська держава так само не може похвалитися ефективністю використання людського потенціалу та якісними показниками. Проте північний сусід наразі має регулярні гарантовані джерела бюджетних надходжень, наприклад, родовища корисних копалин, що дають змогу забезпечувати пригодованих силовиків. І знову, на щастя, Україна таких привілеїв не має.
Тому, доки голодуватимуть українські працівники МВС, СБУ та інших структур, в нас є надія і гарантія певної свободи, про яку так мріють російські ліберали.