В ситуації, коли проміжні ланки керівників навмисно чи ні нехтують думкою пересічних громадян і до вищого керівництва її не доводять, зв’язки розриваються – люди долають будь-які перепони, самі ідуть до найвищої особи і висловлюють свою думку їй прямо в очі. В історії сучасної України –це непоодинокий випадок. Це відбулося під час Помаранчевої революції, коли людей збурила спроба фальсифікації виборів керманича країни. Так сталося під час Підприємницького майдану, коли український середній клас був обурений змістом щойно схваленого Податкового кодексу. Так сталося й під час акції протесту ветеранів Афганської війни та ліквідаторів Чорнобильської катастрофи.
Історія вкотре повторилася. Після «достатньо складної, емоційної й інколи навіть чоловічої розмови» голова фракції Партії регіонів у парламенті Олександр Єфремов заявив, що ухвалення закону буде відтерміновано до узгодження його тексту з громадськими організаціями, які захищають права воїнів-афганців, чорнобильців та інших категорій громадян. Про що це свідчить? Власне, лише про те, що закон готувався поспіхом. Що до прийняття закону з громадськими організаціями чорнобильців та афганців ніхто й не подумав поговорити. Або, можливо, пропозиціями ветеранських організацій просто знехтували, тому що вони, мовляв, забагато хотіли.
Це яскраво свідчить, що народні обранці до своїх громадян поставилися знову як пан до хлопів. Ми, мовляв, схвалимо і подивимося – з’їздять чи не з’їдять? Під час Підприємницького майдану Податковий кодекс підприємці не з’їли, і влада отримала масштабні акції протесту. Нині все повторилося, як під копірку. І це не випадковість.
Нинішня владна команда довго й наполегливо просувалася до ситуації, за якої ніхто й ніщо не заважатиме їй в її законотворчій та керівничій діяльності. Ця команда створила можливість сформувати у Верховній Раді «коаліцію тушок» і цим роздушила політичну опозицію у парламенті. Вона двічі, під час укладання Харківських угод і після порушення кримінальної справи проти лідера опозиції Юлії Тимошенко влаштовувала в уряді криваве бойовище, демонструючи усій країні, хто в хаті господар. Владна команда влаштувала судилище над лідеркою опозиції Юлією Тимошенко. Комунікація з народом владу явно не цікавить. Команда ПР очевидно звикла ставитися до свого народу, як до електорату, настроями якого керують за допомогою певних політтехнологій. А те, що він виходить на акції протесту, то, мовляв, робота політтехнологів опозиції та платних провокаторів.
Що відбувається в підсумку? Класичний розрив вертикальних зв’язків. Пересічний громадянин уголос висловлює своє невдоволення, але влада його не чує. Корупція на всіх щаблях влади заважає їй почути думку громадянина, висловлену міліціонерові, чиновникові та депутатові місцевої ради. Власне, зневажливе ставлення до інституту політичної опозиції заважає владі почути голос людей, переданий опозиційними депутатами. Але це не межа. Навіть, коли систему прориває, і пересічні громадяни висловлюють таки свою думку керівництву напряму, воно й тоді вважає, що це чиїсь підступи, і починає репресії проти тих, хто насмілився подати голос. Так було після Податкового майдану, коли міліція порушила кримінальні справи проти кількох організаторів акції. Те саме повторюється й зараз. Міліція вже заявила, що особа, яка закликала учасників акції до активних дій, вже встановлена. Маємо визнати – історія владу не навчає нічому.
Вертикальні комунікації між народом і владою нині порушені самою владою. Вона ж заганяє власноруч людей у безвихідь. Щоби влада почула голос народу, має відбутися прорив у вертикальних комунікаціях. Але той, хто закличе до активних дій, сам має бути готовий до ґрат. Коло замикається. А в той самий час, за даними Центру ім. Разумкова, вже зараз близько 55% українців готові до взяти участь у мітингах у разі погіршення їхніх умов життя. Кращати життю в Україні немає з чого. Вочевидь, надалі ця цифра лише зростатиме. І влада на цей процес не зважатиме взагалі.