Одеський голова облдержадмністрації Едуард Матвійчук із перших днів свого керування продемонстрував, що в Одесі українського слова не потерпить. У порушення Закону про державну мову цей чиновник принципово спілкується з усіма російською. Посадовці облдержадміністрації, які раніше послуговувалися в роботі державною мовою, за правління Матвійчука перейшли на російську. Голова повів боротьбу з єдиною україномовною газетою регіону – «Чорноморськими новинами», відмовивши їй навіть у частковому державному фінансуванні…
Але антиукраїнські «подвиги» Матвійчука це «квіточки» у порівнянні з тим, що виробляє вибраний торік мером Одеси Олексій Костусєв. Уродженець Росії, який на виборах 2005 року завішав Одесу білбордами «З нами Бог і Росія», повів справжній наступ на все українське. Першим ділом заборонив державну мову в Одеській міськраді, перевівши все діловодство на російську.
Наступними об’єктами його ненависті стали українські діячі, які безпосередньо пов’язані з Одесою. Так, було скасовано рішення попередньої міської влади про встановлення пам’ятника останньому кошовому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському. Це при тому, що вже відбувся конкурс, виплачені премії, витрачені міські кошти. Але Калнишевський Костусєву не подобається і квит! Що з того, що навіть біло-блакитна Верховна Рада ухвалила рішення про відзначення ювілею Калнишевського. От якби той був російським козаком, Костусєв точно схвалив би пам’ятник йому.
Так само нова міська рада позбавила дитячу бібліотеку №8 імені Івана та Юрія Лип, яке вона носила одинадцять років. Чому? Бо вони були відомими українськими діячами?
Натомість Костусєв розбудовує Росію в Україні, приймаючи програму підтримки російської мови чи запроваджуючи фестиваль російських театрів; переводить усі без винятку (!) україномовні школи міста в режим двомовних.
От таку політику в Одесі провадить прихильник гасла «Бог і Росія» мер Олексій Костусєв, за якого проголосували, до слова, лише четвертина одеських виборців.
Ясна річ, що з таким нищенням українства у власній державі українці Одеси не змирилися. «Просвіта» виступила проти? Її відразу виселили з орендованого приміщення в центрі міста. А й справді для чого надавати українським організаціям комунальну площу? Хай уже краще вона пустує.
Хто там ще протестує? Керівник козацької організації Сергій Гуцалюк? Невдовзі його автівку було спалено невідомими.
Небачений наступ на все українське, змусив одеських українців згуртуватися. Новим явищем у житті міста став Український клуб Одеси. Створений у далекому 1909 році, він тепер знову покликаний до життя. Як і на початку ХХ століття, він об’єднав місцевих інтелектуалів, які вболівають за рідну мову і культуру у своєму місті.
Український клуб запровадив своєрідний «вільний університет», запрошуючи до Одеси відомих дослідників. Свої лекції у переповнених залах вже прочитали з десяток інтелектуалів не тільки з України, але й Росії і навіть Канади. А на творчому вечорі Василя Шкляра український театр імені Василька мало не тріщав по швах: прийшло понад 1 200 глядачів. Письменник зізнався, що такого аншлагу не мав у жодному місті.
Та найбільшим виявом зростання українського патріотизму став День незалежності, який був організованими громадськими зусиллями. Приморський бульвар буквально цвів від вишиванок. Навіть антиукраїнська преса здивовано відзначала, що такого святкування Одеса ще не бачила. Живий ланцюг одеситів у вишиванках протягнувся від пам’ятника Дюку Ришельє аж до Приморського бульвару.
25 серпня в Одесі відкрився Український дім, яким опікується Наталя Чайчук. У триповерховому будинку розташувався Український клуб та прес-центр, книгарня та кав’ярня.
Книжковим бізнесом опікуватиметься Галина Дольник, яка має свою українську книгарню і на розі Троїцької та Рішельєвської. Вона відзначає, що за останні десять років цікавість до української книжки в Одесі зросла. Щомісяця у новій книгарні-кав’ярні організовуватимуться зустрічі з письменниками, а також виставки одеських художників на українську тематику.
Українське життя в Одесі триває. Триває всупереч костусєвим і матвійчукам.