Ще нетак давноросійські підприємці, слухаючи теревені українських колег про ситуацію в Україні, здивовано запитували: чого ви, мовляв, бідкаєтеся? Та у вас же для підприємця, мовляв, воля золота. Не лише підприємці, а й опозиційні російські політики кажуть, що нинішня Україна – держава з ліберальним законодавством. «Порівняно з Росією Україна, як і раніше, це зразок свободи та демократії», – стверджує один з лідерів російської «Солідарності» Боріс Нємцов.
Проте «тісна дружба» з Кремлем починає даватися навзнаки. Українці вже відчули посилення суворості українських законів і зміну в поведінці українських чиновників. Українські реалії ведення бізнесу дедалі більше починають нагадувати ті, що панують у нашого північного сусіда.
Аби зрозуміти реалії, за яких працюють пересічні російські бізнесмени, треба збагнути, що таке російська корупція. Попри всі бравурні заяви чинного президента Мєдвєдєва про нещадну боротьбу з цим явищем, за рейтингом корупції міжнародної організації Transparency International, Росія стабільно посідає одне з останніх місць серед країн СНД, – 154-те, поруч із Таджикистаном та Киргизією. Гірша ситуація наявна лише в Узбекистані та Туркменистані (172-ге місце).
Якісно корупція у Росії мало відрізняється від української. Починається вона на рівні пересічних працівників бюджетної сфери, медиків, учителів, працівників ДАІ та ЖЕКів. Всі вони отримують копійчані зарплати, а жити якось треба. Тому скрізь, щоби вирішити проблему та отримати потрібну для себе послугу, треба «дати».
Щаблем вище – цікавіше. Росія неодноразово хвалилася «вертикаллю влади», побудованою ще за президентства Владіміра Путіна. Насправді «вертикаль» у Росії – це влада однієї корпорації – партії«Единая Россия», керованої чинним російським прем’єром Владіміром Путіним. Звісно, є там і інші партії, приміром, «Справедливая Россия», КПРФ, ЛДПР тощо. Проте більшість чиновників та силовиків є членами саме партії «ЕдРо». Створюється певне зачароване коло. Й щоб захиститися від корупційних пазурів чиновника – члена «Единой России», підприємець змушений іти скаржитися на нього іншому чиновнику або слідчому прокуратури – таким самим членам «Единой России». Коло замикається.
Нещодавно офіційні російські податки були нижчі, ніж українські. В той самий час російські підприємці ремствували, що тіньові побори чиновників з легкістю долали цей розрив. Нині ж тиск на російського бізнесмена посилився і на рівні законодавства – скасовано Єдиний соціальний податок, податок на фонд оплати праці підвищено з 26% до 34%, для підприємств, що працюють за спрощеною системою оподаткування податки збільшено з 14% до 34%, для індивідуальних підприємців – з 7 тис. до 17 тис. рублів. Тіньові ж побори ніхто не зменшив.
Під таким же пресом опинився весь російський бізнес. Сперечатися з Кремлем нині не наважується жоден російський олігарх. Власникам топ-компаній, які чимось збурили Кремль, періодично обіцяють «надіслати лікаря», як у випадку з власником компанії «Мечел» Іґорєм Зюзіним. Тих же мільярдерів, які намагалися відкрито чинити опір лідеру «Единой России», Московський міськсуд нещодавно привітав другим терміном ув’язнення.
Внаслідок такої партократії складається дивовижна ситуація. Корупція в Росії – це не позасистемне (хай навіть дуже поширене) явище. Вона стала основою відносин між адміністративним і силовим апаратами, об’єднаними партійною «парасолькою», та громадянами, зокрема бізнесом. У Росії ж аномалією став громадянин, який «не бере» або «не дає». Не може бути корупції в умовах суспільного ладу, перенесеного, фактично, з часів Московського царства: коли «боярин» мав майже необмежені привілеї (давити жінок «колісницею», як віце-президент «Лукойл» Анатолій Барков, або замовляти вбивство противників, як син депутата Держдуми Юрія Мєдвєдєва), а хабар був не злочином, а звичною всім платою чиновникові за певні послуги.
Людина, яка живе у такій системі, винна просто за визначенням. Така людина ніколи не зважиться на опір владі, оскільки будь-якого лікаря, вчителя, чиновника чи міліціонера можна будь-якої миті ув’язнювати за хабарі. Бізнесмена ж можна змусити «жити за законом», що в сучасних російських умовах означає «створити для бізнесу умови, не сумісні з життям».
Аналіз кроків, зроблених Партією регіонів протягом першого ж року перебування при владі, уже зараз дає підстави вважати, що його кінцевою метою є побудова системи, «як у Росії». Дуже зручно й вигідно перетворити весь народ на постійне й невичерпне джерело власного збагачення і водночас позбавити його будь-якої змоги чинити опір за допомогою демократичних інституцій.
Партія регіонів на сьогодні вже змінила виборче законодавство для місцевих виборів, змінює для національних, скасувала політреформу. В такий спосіб вона створила перешкоди для потрапляння опозиції у парламент та зменшила вагу парламенту в системі влади, позбавивши його права обирати уряд і прем’єра. Цікаве майбутнє чекає на українського виборця під час наступних виборів депутатів Верховної Ради – правляча Партія регіонів, вочевидь, намагатиметься забезпечити собі абсолютну більшість місць в уряді та максимально розколоти опозицію.
Тягар влади вже відчув підприємець середньої ланки. Повернення до практики індикативних цін змушує підприємця платити одне й те саме ввізне мито на театральний бінокль та на оптичний телескоп – вони належать до однієї групи товарів. Ускладнення бюрократичних процедур зробило підприємця винним з усіх боків апріорі – пройти процедури законно потребує надто багато часу. Держава, зі свого боку, всіляко спонукає митну та фіскальну служби до тиску на підприємця. Керівництво Митної служби вже отримало прочухана з боку Мінфіну за недоотримання бюджетом 7,7 млрд грн. Прокуратура ж масово порушує кримінальні справи проти працівників податкових служб за халатність та невиконання службових обов’язків. Наслідки такої опіки вже відчув пересічний підприємець. На умовах анонімності власник одного з фармацевтичних виробництв Харківщини розповів, що за біло-блакитних на його виробництві вже було проведено 16 податкових перевірок (проти однієї за уряду Тимошенко), а податкова у його офісі практично оселилася. Тіньові побори зросли у десять разів і загрожують підвищуватися і надалі.
Й нарешті вінцем творіння побудови суспільства ala Rusстав Податковий кодекс, який практично притиснув до нігтя підприємців-спрощенців.
Бажання влади побудувати систему, зручну виключно для неї самої, нині нарвалася на опір пересічного підприємця. Верхівкою айсберга були акції протесту підприємців у листопаді 2010 року та менші за масштабом, але часті виступи наступних місяців. Поза увагою суспільства лишився «тихий опір підприємців» – масовий перехід у тінь та падіння рейтингу правлячої партії навіть у «її областях». Певно, саме цей опір змусив владу таки піти на певні поступки.
Підприємницька спільнота майже одностайна в думці – головне, що стримує владу від посилення тиску на підприємців, – це страх перед повторенням в Україні північноафриканських повстань. Підстав для страху більш ніж достатньо – у влади ще свіжі згадки про Майдан-2004. Отже, вибір у підприємців наразі невеликий: або самим боротися за своє право на виживання, або звикати до реалій, «як у Росії». Правда, «зразком свободи та демократії» Україну тоді не назвуть навіть росіяни. Чують того, хто говорить і вимагає.