Для початку в селах відновлено практику проведення суботників з метою впорядкування вулиць, дворів та довкілля загалом. Оскільки грошей на зарплати відповідних служб у сільрадах немає і не передбачається, у добровільно-примусовому порядку виконувати цю роботу сільрада виганяє бюджетників, а також працівників підприємств, на які вона має хоч якийсь вплив. Добра ситуація складається. Торік уряд увів квоти на вивезення збіжжя за кордон, чим завдав збитків багатьом аграріям і фактично відібрав у села гроші. Аж от тепер, щоби село не нагадувало руїну і згарище, впорядковувати його змушені самі мешканці. На шару. Хіба ви забули, що праця облагороджує?
Особливо смішно наслідки цієї роботи виглядають на межі «суботниківської» та сільрадівської юрисдикцій. Лише уявіть перекопані клумби та побілені дерева з бордюрами біля доріг, що нагадують танкодром.
Але й це ще не сама довершеність. У селі знову повернуто до життя такого динозавра глибинного совка, як тимурівський рух. Тепер окрім ветеранів війни, яких там лишилися лічені одиниці, сучасні тимурівці мусять опікуватися просто старими людьми, які з тих чи інших причин лишилися без турботи рідних. Хто саме є автором такої вдалої новації, таємниця за сьома печатками. Самі освітяни посилаються на наказ згори, але визнають, що документа й в очі не бачили. Вимагати паперу з наказом та підписом сільський учитель панічно боїться – собі дорожче.
Соціальна опіка на селах працює давно. Кожна особа похилого віку має опікуна, який за свої труди отримує малесеньку платню від державних служб. Плата ця така маленька, що переважно опікунами стають люди вже в роках, або навіть такі самі пенсіонери, лише трохи молодші. У селі і 300 грн – гроші. Підвищувати цю «зарплату» опікунам явно ніхто не буде. Тепер у них з’явився конкурент – школяри, яких турбуватися літними людьми змушують не за гроші, а добровільно-примусово. Тож постає запитання, чи не станеться так, що невдовзі у зв’язку з тим, що тимурівський рух набере обертів, та мізерністю зарплат опікунів, держава відмовиться від підтримки опікунів взагалі? Після закриття пологових відділень у районних центрах повіриш і не в таке.
Взагалі-то поганого в тому, що дитина у вільний час допомагала літній сусідці, немає. Начебто і до громадсько-корисної праці долучиться, і усвідомить, що дбати про старших слід. От лише є одна суттєва деталь – для дитини життя в селі – це й без того постійні трудодні. Віднині дитину ще й ганяють «допомагати та опікуватися». Ставлення самої дитини до такої благої справи і зроблені нею висновки нескладно передбачити.
Можна, звісно, послатися на досвід західних волонтерських організацій. Але варто пам’ятати, що ті організації тому й називаються волонтерськими, бо створені вони на суто добровільній основі. Тимурівський же рух від початку був примусовим, оскільки куратором тимурівців є учитель, з якого вимагають звітів і результатів. Радянський Союз вже проходив всі ці практики, і врешті-решт розвалився, зокрема й тоді, коли радянський громадянин усвідомив, що ветеран Вермахту у Німеччині живе набагато краще за обдарованого любов’ю тимурівців ветерана-переможця.
Новації з суботниками та тимурівськими рухами здаються вінцем цинізму на тлі керівників держави, чиї приватні гаражі вразять будь-якого західного дипломата та які живуть на дачах, до яких на офіційну зарплату вони можуть дозволити купити лише люстру і які будують для себе у центрі Києва вертольотні майданчики. Хоч ріжте, але не віриться в те, що ці чиновники або їхні діти колись самі вийдуть на суботник, або відправлять своїх дітей та онуків доглядати літніх людей у лавах новітніх тимурівців. Проте бюджетні гроші суботники та новітні тимурівці їм заощадять добряче. А грошам, як годиться, знайдеться краще застосування.
Для всіх же, хто незгоден з новаціями місцевої, а може, й не лише такої влади буде знову проспівано чарівну мантру про героїчну перемогу над фашизмом 66 років тому і про необхідність опікуватися ветеранами війни та іншими літніми особами й про те, що праця облагороджує.
Цікаво лишень, коли тимурівців почнуть посилати партіями на дачі «кращих людей країни»? І ще цікавіше, коли відбудеться перший суботник на підприємстві, що належить певному олігарху?