У Луганську виготовили Георгіївську стрічку завдовжки 15 км. Для того щоб протягнути її від однієї до іншої «братської» могили до «живого ланцюга» залучили понад 6 тис. школярів. Можливо, у когось, хто почув ці цифри, перехопило дух від гордощів за земляків, а мені одразу згадалось оповідання-притча Станіслава Лема, де винахідникові Трурлю король багатонаселеної планети запропонував виплатити гонорар кількома сотнями тисяч підданих і здивувався, чому той не розуміє, що робити з тією купою людей: «О наївний мій чужинцю. Для цього я утримую консультантів, вони тобі все пояснять. Безліч підданих – це безліч задоволень. Ти зможеш одягнути їх у різнокольорове вбрання та розставити у вигляді мозаїки або повчальних написів».
Як на мене, головне в такому способі святкування – не довжина стрічки, що повинна символізувати безмежну вдячність ветеранам, або кількість школярів, що має унаочнювати зв’язок поколінь, а саме ідея використовувати людей як «живий ланцюг». Це суто тоталітарна практика, коли людина сприймається лише як ланка ланцюга або гвинтик машини, коли цінність її вимірюється тільки можливістю «закрити собою» вказану Великим Братом ділянку.
Якби Сталін зміг з того світу побачити цьогорічне луганське святкування Дня Перемоги, його темну душу заповнила би втіха. А що, він саме так війну й виграв, кидаючи мільйонами українців у топку «Великої Перемоги», «живими ланцюгами» та «живими скиртами».
Звісно, нинішнім керманичам до Сталіна далеко, але заповітів його вони тримаються міцно. Ось, наприклад, «хазяїн землі Луганської», колишній губернатор області, а нині голова фракції ПР у парламенті Олександр Єфремов на запитання тележурналістів, чому на тому ж таки святі гігантської стрічки були лише червоні прапори та стяги ПР без жодного національного, відрізав, що його влаштувала партія, тому прапори будуть такі, як їй потрібні.
Тобто регіонали себе з Україною не ідентифікують, її символіка їм не потрібна. І це вже не вигадка «національно-стурбованих» львівських інтелігентів, це «пряма мова». Тому стає більш зрозумілою заповзятість, із якою правляча коаліція агітувала за «червоний прапор перемоги поруч із державним». Бо де ПОРУЧ, там завжди може бути й ЗАМІСТЬ. Луганщина, як бастіон ортодоксальних ідеологів ПР, у цьому сенсі завжди лакмусовий папірець. Отже, не треба нам розмов про «примирення» та «шанування». Мета цих людей – загнати всіх у «живі ланцюги», дати в зуби Георгіївську стрічку, а самим спокійно під радянськими прапорами та співами Кобзона насолоджуватися владою.
Колись прококаїнені московські піарники, рятуючи владу кремлівської олігархії, перехопили в червоної опозиції радянські гасла та символи. Звідти, власне, родом і Георгіївські стрічки як універсальний маркетинговий хід, «брендірованіє» «наших»: гламурний відфотошоплений Сталін, весела стрічка на грудях моторної комсомолки з банкою «енергетика». Те, що пожертвували при цьому частиною бойової нагороди, нікого не бентежило. Чи мало тих орденів ветерани продавали на базарах під час псевдоліберальних реформ?
Тепер той самий хід намагаються повторити й в Україні, для нинішньої влади якої Кремль є взірцем і законодавцем моди у всіх сферах життя. Некомпетентна влада, рейтинг якої постійно падає, намагається вирішити свої проблеми за допомогою мавпування чужих технологій, влаштовуючи помпезні шоу під радянським соусом, щоб заспокоїти «підданих». Але тут на перешкоді стає когнітивний дисонанс. Попри всю святкову мішуру, діячів, що приймають паради та вітають із «великим Святом Перемоги», у роки Другої світової можна уявити лиш у двох іпостасях: або вишкіреного «смершівця», який вибиває зуби солдатику, що втік із полону до «своїх», або перекривленої пики поліцая, якого здіймають на гілляку партизани. Підпільники – «молодогвардійці», яких так любить шанувати Партія регіонів, – чомусь на думку не спадають. Національна зрада в цієї «еліти» у крові та на обличчі. Цього не приховати за багатокілометровими стрічками тканини.
9 травня, Луганськ, Георгіївська стрічка, Олександр Єфремов, влада, Партія регіонів