5 травня шотландський націоналіст Алекс Салмонд, який очолював автономний коаліційний уряд в Единбурзі, тріумфально здобув абсолютну більшість у місцевому парламенті й негайно заявив, що отримав мандат на проведення референдуму про повну незалежність своєї батьківщини, яка стала б наймолодшою учасницею ЄС. Це може означати появу нових зовнішніх кордонів Англії, розірвання конституційних зв’язків із Лондоном і кінець правління королеви у Шотландії.
Революційний результат з’явився того самого дня, коли британські виборці рішуче відмовилися від будь-яких змін виборчої системи. На національному референдумі, проведеному в Британії вперше від 1975 року, проти переходу від мажоритарної (системи простої більшості) до пропорційної моделі перегонів (альтернативного голосування) висловилися більш ніж половина громадян.
Це стало великим ударом для Ліберал-демократичної партії – третьої за величиною фракції у британському політикумі, яка зараз є молодшим коаліційним партнером в уряді консерваторів. Ліберал-демократи активно виступали за систему, яка принесла б їм більше місць у Вестмінстері, й те, що їхня пропозиція не завоювала і третини голосів, стало великим провалом для лідера політсили Ніка Клеґґа, нинішнього віце прем’єр-міністра, і спричинило величезне напруження в коаліції.
Противники будь-яких інновацій у виборчій системі перемогли з результатом 69 проти 31%, виключивши спроби змінити чинну модель принаймні на 30 років. Низька явка на референдумі – лише близько 42% – продемонструвала, що більшість британців мало цікавили зміни виборчої системи – їх дужче дратувало те, що політики марнують час на питання, які здаються куди менш важливими за робочі місця, економіку, міграцію та скорочення видатків держбюджету.
Велика Британія – одна з небагатьох західних демократичних країн, де виборча система не містить пропорційного елемента. Кожного парламентарія обирають відповідно до кількості голосів «за» в його окрузі. Той, хто здобуває їх найбільше, завойовує місце, навіть за мінімальної переваги над суперником. Запропонована система альтернативного волевиявлення дала б громадянам змогу підтримати ще одного кандидата в бюлетені. Якщо жоден із претендентів не набирає більш ніж половину голосів, той, хто здобув найменшу підтримку, вибуває, а голоси, віддані його прихильниками за другого висуванця, перерозподіляються. Процедура повторюється доти, доки один із кандидатів набере понад половину всіх голосів і буде оголошений переможцем.
Британський прем’єр Девід Кемерон та його Консервативна партія ревно виступали на захист нинішньої виборчої системи, стверджуючи, що вона зупинила появу й розростання дрібних маргінальних політсил, додала урядам стабільності, а до того ж є зрозумілою для всіх. Лейбористи розділилися в цьому питанні.
Референдум і вибори до муніципальних рад відбулися майже за рік після формування першого національного коаліційного уряду в Сполученому Королівстві від часів Другої світової. Багато громадян скористалися ними як попередженням для політиків із Вестмінстера. Фактичні результати виборів виявилися абсолютно іншими, ніж передбачали опитування. Консерватори отримали на диво добрий результат, перемігши на референдумі й зберігши помітну більшість у місцевих радах. З огляду на розлюченість населення через масові звільнення й скорочення фінансування державної служби, такий успіх здивував усіх. За непопулярні кроки уряду розплатилися лібдеми, яких буквально вижили з місцевого самоврядування, а їхні прихильники рішуче засудили своїх лідерів за «зраду» партії (підтримку консерваторів у коаліції).
Лейбористам теж не пощастило. Партія здобула майже абсолютну більшість лише в парламенті Уельсу, залишившись поза владою в регіонах, які були ключовими цілями політсили, особливо на півдні. Найгірші результати лейбористи показали в Шотландії, що була колись їхнім форпостом, адже прихильність тамтешніх виборців перейшла до Шотландської національної партії, а лейбористи ледь втримались у тамтешньому парламенті.
Чи домагатиметься тепер Шотландія повної незалежності? Поза сумнівом, упродовж наступних п’яти років відбудеться референдум. Але зараз ідея відокремлення має небагато прихильників, бо ж, як наслідок, країна може втратити значну фінансову підтримку з Лондона, а рівень життя – погіршитися. Кемерон заявив, що боротиметься за збереження союзу. Однак і Салмонд – прагматичний політик. Він, як і Квебекський блок у Канаді, навряд чи активно виступатиме зараз за здобуття незалежності. Та хай там як, громадяни Сполученого Королівства й надалі обиратимуть своїх політиків по-старому. Тільки-от політичний союз може стати слабшим, ніж був колись.