Цих слів буде сказано так багато на «нотаріально завірених», бучних державних збіговиськах у великих палацах. Де фальшиві «герої», що з великими погонами на плечах та «липовими» посвідченнями ліквідаторів в кишені, будуть говорити зручні речі про дуже незручні події.
За останні декілька тижнів мені прийшлося переговорити з дуже великою кількістю справжніх ліквідаторів – тих, хто справді в перші ж хвилини після вибуху прийняв на себе удар реактору. Чомусь жодного з них не буде на – вибачте, хотів написати «святкуванні» – урочистих зборах в Палаці «Україна», де будуть зачитуватися згадані вже мантри. Та чорт з ним, з тим «святкуванням».
Проблема в іншому – ці люди, які, як вони самі кажуть, просто не планували так довго прожити, все ще живі. І, уявіть собі це нахабство, вимагають виконання законодавства, згідноз яким мають право на численні пільги. Хоча найчастіше вони по-справжньому обурюються, коли держава, яку вони врятували, не хоче їх хоча б лікувати раз на рік в нормальному санаторії. Або ще гірше, коли навіть ті копійки, що виділяються на це лікування, розкрадаються або «економляться». Українські суди завалені такими справами, як і Європейський суд. Проте, це аж ніяк не впливає, як водиться, на наших чиновників.
Це дуже неприємна для Української держави тема. Ще 2009-го року КРУ заявило, що централізована система закупівлі путівок для чорнобильців без врахування потреб регіонів, а також незадовільна організація самого лікування призводить до масових відмов від них. Так, того року було повернуто до Міністерства близько 5 тисяч путівок на суму понад 7 млн. гривень. В 2010 зекономили майже втричі більше – 20 млн. грн. Цікаво, що в залежності кількості зекономлених грошей залежать премії працівників Міністерства, тобто, чиновникам є пряма вигода від того, щоб закуплені путівки не реалізовувалися.
Міністерство щорічно закуповує велику кількість путівок до санаторіїв, які розташовані в зоні, віднесеній до радіаційно забруднених територій, а саме: смт. Ворзель (санаторії "Ворзель", "Перемога"), м. Біла Церква (санаторій "Діброва"), Житомирська область (санаторій "Тетерів"), смт. Ірпінь (санаторій "Дубки"). Так само розповсюджена практика великої закупівлі путівок в далеких від місця проживання чорнобильців регіонах. Наприклад, пропонують львів’янам їхати на Харківщину, не оплачуючи проїзду. Звичайно, багато хто відмовляється, особливо з числа 111 тисяч прямих інвалідів-ліквідаторів, яким важко їздити на такі відстані. Не говорячи вже про постійні перемоги в так званих тендерах на отримання путівок санаторіїв, які просто виставляють найменшу ціну. Наприклад, КРУ неодноразово заявляло, що ліквідатори Полтавської області не бажають отримувати путівки в санаторій "Перемога" м. Ворзель Київської області та санаторій "Токарі" Сумської області, через дуже низький рівень послуг та обслуговування. В неофіційних же розмовах чиновники Міністерства прямо говорять, що возять вони чорнобильців тільки туди, де є «договір» з директором про «відкат», що складає близько 20 % від загальної суми.
Чорнобильцям немає жодного сенсу їхати в такі санаторії. А про те, щоб дали путівки в реально потрібні санаторії в Моршині, Трускавці чи Євпаторії їм можна навіть і не мріяти. Саме таким чином держава, з одного боку, підгодовує «свої» санаторні установи, з іншого – нібито економить гроші до держбюджету
Не меншою лакуною для бюрократів є й гроші, що виділяються на ще одну категорію – постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Це вже справжній бізнес – возити за вдвічі більшу ціну у відповідні санаторії для дітей-«чорнобильців» звичайних дітей. Не кажучи вже про те, що з дітьми діє та сама «відкатна» система, що й з дорослими. Та ж сама ситуація – з навмисними відправками до потрібних санаторіїв.
Наприклад, в минулому році 2010-му році МОЗ отримало численну кількість скарг з Полтавської області, де діти-чорнобильці області з 2004 року не отримують путівки до санаторіїв м. Миргорода, куди вони цілком логічно хотіли б потрапити. Натомість, всіх дітей відправляють до того ж таки Ворзеля. З тієї самої Полтавської області жалілися, що не менше половини путівок для дітей налаються в санаторії, де немає навчального процесу. А путівки ж влітку чиновники ніколи не дають – в кращому випадку, це буде осінь.
Ще один приклад з минулого 2010 року. Було зафіксовано близько 40 скарг та відмов від путівок батьків дітей-інвалідів із захворюваннями нервової та кістково-м’язової системи в "Українському науково-практичному центрі народної та нетрадиційної медицини" (м. Житомир). Бо цей заклад просто непристосований для таких контингенту хворих. І таких прикладів – тисячі.
А як тут не згадати, що навіть ці мізерні пільги уряд хоче забрати, внісши у відповідний закон маленьке доповнення про те, що гроші на них будуть виділятися не обов’язково, а за рішенням уряду. Тобто, захотіли – дамо грошей, не захотіли – не дамо. Рівень цинізму такої пропозиції навіть неможливо виміряти. І розмови про те, що, мовляв, це великий тягар для бюджету, не треба брати до уваги – адже ту шалену кількість лже-ліквідаторів наплодили на 90 % ті самі державні органи, що були дотичні до Чорнобиля.
Мені здається, що наведені факти більш промовисті за будь-які скиглення. Вони прекрасно доводять, що наша держава проводить спрямовану кампанію по знищенню справжніх чорнобильців, такий собі геноцид лікуванням. Які є просто зайвим баластом, та ще й заважають спокійно ділити гроші на об’єкт «Укриття». Ну, й звичайно видурювати у світового співтовариства гроші нібито на Чорнобиль.