Раптом до нас підійшов поважного віку чоловік. Ніяково усміхнувся: «Вибачте, я почув, що ви українською розмовляєте. Можна і я?» Ми не зрозуміли: «Можна що?» Він пояснив: «Теж порозмовляю українською. У мене практики обмаль – живу в Москві». Він назвався, ми здивувалися: Павло Попович. Говорив пан космонавт гарною літературною мовою, без якогось помітного регіонального акценту. Кожне слово смакував, мов делікатес… Спілкувався якось жадібно – так, наче після орбітального вакууму хапав земне повітря. Коли ж ми з ним розпрощалися, письменниця співчутливо підсумувала: «Важко йому там. Що то воно – чужина».
Матеріал друкованого видання
№ 15 ( 180 ) від 14 Квітня
Перейти до змісту