Після останніх батьківських зборів у садочку почуваюся так, ніби мене глибоко занурили в радянське болото і там топтали мою гідність. Батьки, які дозволяють собі піднімати голос і руки на дітей, зауважу, чужих, вимагають святкування «святого дня пам’яті отцов і дєдов – 23 фєвраля». Їхній генетично гіперболізований страх не дозволяє їм ані вимагати чеків у тих, хто збирає і витрачає кошти всіх батьків, ані відстоювати права своїх дітей, ані відзначати українські свята і розмовляти українською, «потому што всьо ето било только прі Ющенко». У столиці України почуваєшся гірше, ніж за її межами.
Хамство рулить
11 Лютого 2011, 12:12