Чечня не Афганістан, Доку Умаров не бен Ладен, тому важко повірити, що об’єднані сили російського та чеченського спецназу не можуть вирахувати цього «еміра Кавказу». Й заарештувати. Провести гучне слідство та показати світові «справжнього чеченського терориста». Якось так складається, що жоден великий теракт у Росії не дочекався результатів розслідування. Щодо справжніх замовників більшості з них виникає більше запитань, ніж є відповідей.
Чому 24 січня цього року, після вибуху в аеропорту «Домодєдово», спершу терористом назвали Віталія Раздобудька, а згодом якісь журналісти, не слідчі і не міліція (!), чомусь, як по ниточці, привели до селища Алі-Юрт в Інгушетії, мешканець якого – 20-річний Магомед Євлоєв – і виявився шахідом. Порівнявши вилучені в нього вдома речі зі знайденими в аеропорту, слідчі зробили висновок, що ДНК збігаються. Водночас інгуське МВС наголошує, що під час слідства у будинку Євлоєва не було знайдено нічого, що могло би свідчити про його участь у теракті.
При цьому «емір Кавказу» Доку Умаров через кілька днів гордо взяв на себе відповідальність за організацію вибуху в «Домодєдово». Його «свідчення» – це довгий та нудний белькіт, з якого випливає, що він мститься за вбивства «братів по Аллаху» по всьому світу: від Афганістану до Іраку, але зв'язок із Москвою в цьому белькотінні ледь помітний. Здається, в березні 2010 року майже два тижні минуло, поки Доку визнав за собою теракт у московському метро. Не забуваймо також, що й аварію на Саяно-Шушенській ГЕС у 2009-му «емір» також взяв на себе. Шаміль Басаєв, якого 1992 року вишколило в Абхазії російське ГРУ, теж із часом «визнавав скоєне». Втаємничені кажуть, що це був час для переговорів зі справжніми організаторами терактів. Відвертість у визначенні цих «справжніх» коштувала життя журналістам Анні Політковскій, Юрію Щєкочіхіну, Отто Лацису та керівнику слідчої комісії щодо вибухів будинків у 1999-му Сєрґєю Ющенкову і, зрештою, Алєксандру Літвінєнку.
Чи «емір» Доку Умаров справді такий всесильний, чи лише грає м’язами? 31 жовтня 2007 року він оголосив на сторінці чеченських бойовиків Kavkaz center про припинення існування Чеченської Республіки Ічкерія, яка мала перетворитися на Кавказький Емірат. Натомість опозиційний до фундаменталістів чеченський портал Сhechenpress розцінив це так: «Кавказький Емірат – це терористична організація, котрою керують Путін і Сурков, створена за їхнім безпосереднім наказом, метою якого є позбавлення чеченського спротиву основ незалежності, яку розвивали президенти Дудаєв, Яндарбієв, Масхадов та Садулаєв». Нота бене – всі вони вбиті.
Своєю заявою «емір» підтвердив, що бойовики вже борються не за незалежність вітчизни, а за Аллаха. Тоді він втратив чимало прихильників, які не хотіли підтримувати цієї ідеології. В середовищі «людей з гір» відбувся розкол. Оскільки борці за незалежність власної батьківщини від російської неоімперії мали на Заході симпатії, то ісламських фундаменталістів – особливо після 11 вересня 2001 року – сприймають з ненавистю й острахом. На додаток, слушно чи ні, їх автоматично ототожнюють із «Аль-Каїдою».
Проте молоді чеченці, які йдуть в гори, посміюються з ідеології. Це не вона виганяє їх у дике та бідне життя, а величезне, що сягає 70%, безробіття в Чечні, страшна корупція, яку неможливо подолати, і страх. Але перед чим?
24 січня, в день вибуху в «Домодєдовому», в Грозному до товариства «Меморіал» прийшов такий собі Магомет Єділов, заявляючи, що його переслідує ФСБ. Переслідує тому, що дуже вже хотів довідатися, чому його друг Нікіта Блашков, який 21 жовтня 2010-го сів у Москві на грозненський поїзд, із нього не вийшов, а за кілька днів його було знайдено зі слідами катувань.
Проблемою «Меморіалу», Єділова та всієї Чечні протягом років є монотонне повторення таких фактів. Це не десятки, навіть не сотні, а тисячі. Чи Блашкова – випадкового юнака – викрали для того, щоби тортурами змусити визнати участь у бандформуваннях, і через це сіяти страх усім, хто співчуває чеченському руху? Чи його викрадено за наказом ФСБ, чи чеченської міліції, а може, самого Рамзана Кадирова, котрий має приватних в’язнів у своєму родинному гнізді Центорой та прокадировському Гудермесі? Цього не дізнається ніхто.
Чимало політиків звертає тут увагу на мерзенну повторюваність історії: незабаром у Росії знову відбуватимуться президентські вибори, і вони вчергове можуть закінчитися так, як у 2000-му, після кошмарного вересня 1999-го. Вересня, який переконав росіян, що для врегулювання їхнього життя потрібна «сильна рука». Так чи інакше, важко уникнути враження, що до сьогодні «чеченський терор» чудово прислуговував маніпуляторам з Кремля