Нинішня влада так наполегливо поповнює свої лави представниками одного регіону, причому з обмеженого кола сімей, що приналежність до неї починає вгадуватися за спільними ознаками. Ці ознаки, характерні для провінційних «вождів» часів згасання радянської влади, стають очевидними, якщо уважно придивитися до поведінки можновладців.
1. Радянський новояз: говоримо одне, робимо протилежне. Радянська культура дуже чітко проявляється в орвеллівському «новоязі» президента Януковича та лицемірстві влади. У вересні 2010 року, коли свобода української преси зазнавала обмежень, і лише за місяць до місцевих виборів, які відбулись із серйозними порушеннями, Янукович розповів Атлантичній раді у Нью-Йорку, що завжди підтримував цінності Помаранчевої революції. Він постійно повторював, що, на відміну від своїх помаранчевих опонентів, «послідовний та передбачуваний» і «ніколи не порушував свого слова». Цьому прямо суперечить його неодноразове ігнорування власних передвиборних популістських обіцянок (див. с. 12) і діаметрально протилежні погляди на членство у НАТО, яке він підтримував, будучи прем’єр-міністром у 2002–2004-му і якому опирався під час другого прем’єрства 2006 року та на посаді президента.
2. Зловживання владою. Влада означає для них використання адмінресурсу задля забезпечення перемоги на виборах, доступу до фінансових джерел заради збагачення тощо. Влада не помічає кричущих порушень закону, якщо їх роблять «свої», і переслідує за найменші провини «чужих».
3. Поклоніння «порядку». Після свого призначення на посаду прем’єр-міністра 2006 року Янукович пообіцяв установити «порядок» у країні. Методи, якими він це робив (штучне збирання конституційної більшості у Верховній Раді), змусили тодішнього президента розпустити парламент, після чого Янукович утратив владу. Однак він залишився вірний своїм ідеалам.
4. Переконання, що «економіка важливіша за демократію». оптимальну модель вбачають у «державному капіталізмі» радянського зразка, який подекуди зберігся на великих підприємствах Сходу й Півдня. Громадянам обіцяють високу зайнятість, соціальні виплати, заробітки й пенсії. Передвиборні програми Партії регіонів та Віктора Януковича відводять верховенству права, свободі слова, демократії, справедливості, вільним виборам і боротьбі з корупцією скромне місце.
5. Популізм. Заяви, що помаранчеві політики є популістами, маскують факт: ПР – одна з найбільш популістських в Україні. Передвиборні програми Януковича 2004 і 2010 років давали екстравагантні обіцянки значних соціальних виплат і пенсій, податкових канікул для малого та середнього бізнесу, низьких цін на комунальні послуги й підписання соціальних контрактів із Федерацією профспілок.
6. Кумівство, корупція. Влада винагороджує друзів і карає ворогів. вона лояльно ставилася до кримінальних угруповань, дозволяючи їх членам (таким як Олександр Мельник, котрий, за повідомленнями ЗМІ, є одним із лідерів організованого кримінального угруповання «Сейлем») бути обраними в депутати парламенту й місцевих рад. Представники малого й середнього бізнесу з різних регіонів стверджують про повернення рекету – за окрему плату «братки» пропонують «дах». ПР пригріла багатьох колишніх державних посадовців, звинувачуваних у зловживанні владою.
7. Зневажання опозиції та преси. Перебуваючи біля керма, ПР та Віктор Янукович (як у 2006–2007-му, так і від 2010 року) намагаються підкуповувати й шантажувати опозицію, аби зробити її лояльною, «конструктивною». Цензура на українському телебаченні відновилася відразу ж після обрання Януковича президентом. Понад 500 працівників ЗМІ у відповідь організували ініціативу «Стоп цензурі!». Відповідаючи на запитання про зниклих журналістів в Україні для інтерв’ю The Washington Post у січні 2011-го, він цинічно заявив, що «у світі зникає багато журналістів».
8. Спекуляції на питаннях, які роз’єднують суспільство. Ці питання (мови, культури, історії, релігії тощо) використовують під час виборів заради мобілізації виборців на сході України проти позірної «насильницької українізації».
9. Демонстративна прихильність до московського православ’я. Янукович – перший президент України, який не намагається бути безстороннім щодо різних церков – відкрито сприяє УПЦ Московського патріархату та Російській православній церкві.
10. «Багатовекторність». Політична культура Януковича штовхає його до побудови моделі керованої демократії, а члени його оточення повторюють мантру про євроінтеграційні прагнення України, не розуміючи, що путінізм і європейська інтеграція несумісні. Перебуваючи в опозиції, Партія регіонів опиралася вступові Києва до Світової організації торгівлі (СОТ) та організації спільних навчань у межах програми НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ); перебуваючи при владі, вона підтримувала членство у СОТ і проведення маневрів у рамках ПЗМ. Партія регіонів – унікальна в Європі політична сила, що хоче співпрацювати одночасно з авторитарною партією «Єдина Росія» та фракцією Партії європейських соціалістів у Європейському парламенті. Янукович і К? досі не можуть визначитись із власними пріоритетами, намагаючись отримати зиск і з Росії, і з Європи. Унаслідок – не отримують жодного.