За кілька днів після призабутої в Україні річниці референдуму 1991 року, яким варто пишатися, Фінляндія 6 грудня відсвяткувала День незалежності. Поміркуймо, що тут спільного й відмінного, адже Київ і Гельсінкі в одному часовому пасмі. Сто років тому Україна була значно багатшою на ресурси, але не мала автономії, яку Велике князівство Фінляндське плекало в боротьбі проти русифікації, що спіткала також Польщу й Україну. Вороги сварили українців із поляками, а фіни зберегли дружню взаємоповагу зі шведами. Під владою царя Фінляндія мала Конституцію, Сейм, стрілецькі батальйони. Між перших вона ліквідувала неписьменність, надала жінкам виборчі права. Лєнін вразив делегацію з Гельсинґфорса беззастережним визнанням незалежності Фінляндії, але одразу озброїв там Червону гвардію (напіввійськове формування, прихильне до більшовиків). Згадаймо принагідно визнання самостійності України й негайну агресію проти неї. Колишній флігель-ад’ютант царя (яким був і гетьман Павло Скоропадський) Карл Манергейм, повернувшись на батьківщину, викликав підозру фінів шведським акцентом, а незабаром очолив їхні війська. Фіни пережили громадянську війну. Більшовики готували маріонеток із Харкова на Київ і Львів, із Тирасполя в Придністров’ї на Кишинів, з району Мархлевська (нині Довбиш. – Ред.) на Житомирщині – на Варшаву, з Петрозаводська/Петерсаарі в Карелії на Гельсінкі. У 1918 році Лєнін назвав своїх партизанів, мадярів і татар Українською Червоною армією, а вже 1939-го Сталін охрестив власну дивізію Фінською Червоною армією в ганебній Зимовій війні. За агресію Ліга Націй виключила Радянський Союз зі свого складу. Шведи-добровольці воювали за Фінляндію.
Польща захистила свою незалежність 1920 року, але Гітлер і Сталін розшматували її вже у вересні 1939-го. Естонія, Латвія, Литва скорилися диктатові, зазнали репресій і депортацій. А фіни евакуювали дітей від варварських бомбардувань і запекло чинили опір, втратили друге за величиною місто своєї країни Віїпурі (Виборг) і врятували гідність. Адольф Гітлер почувався єфрейтором перед маршалом Манергеймом. Дивна союзниця Німеччини в Другій світовій війні зберегла багатопартійний парламент, вигнала німців із Лапландії та єдина уникла окупації. Сталін пояснив Черчиллю, що вона добре воювала. Виграють статечні партнери, а не лакузи й запроданці. Маршал Фінляндії ризикував життям, а зі сталінським посіпакою Андрєєм Ждановим розмовляв по-російськи так, що той знову відчув себе унтер-офіцером Першої світової війни в корпусі генерала Манергейма. Видані українською мовою книжки Генріка Мейнандера «Фінляндія 1944: війна, суспільство, настрої» й Оллі Вехвіляйнена «Фінляндія в Другій світовій війні: між Німеччиною і Росією» наводять цікаві факти й спонукають до роздумів. Країна з 3,5 млн населення втратила 95 тис. вояків і 2 тис. цивільних людей. Після демобілізації влучні мисливці-фіни з фронту на хуторах мали гвинтівки. Спроба окупувати цю державу та включити націю з такими традиціями до тоталітарної імперії була б самогубством. За десять років до цього для колективізації України спочатку було знищено інтелектуалів, а потім знекровлено і вбито голодом кілька мільйонів самостійних селян-власників, котрі, до речі, теж мали військовий досвід…
Після війни був зневажливим вираз «фінляндизація», бо країна начебто простувала у фарватері Радянського Союзу. Післявоєнні президенти Юго Кусті Паасиківі й Урхо Калева Кекконен заклали основи добросусідства, але ревно дбали про авторитет держави. У палаці «Фінляндія» на проспекті Манергейма 1975 року підписано Заключний акт Наради, що започаткувала Організацію з безпеки і співробітництва в Європі на основі дотримання суверенітету й людських прав. Цивілізованість видно з толерантності. Квітне культура етнічної меншини саамів, у той час коли в Росії зникають малі народи Півночі. Шведську мову визнано другою державною за внесок шведів у боротьбу за свободу Фінляндії. Самоповага шанує сусідів, і шведи там зазвичай говорять мовою Фінляндії, а її посол у Києві володіє українською так, що малороси могли би позаздрити. Нейтралітет Фінляндії відрізняється від ізоляціонізму Швейцарії чи співпраці Швеції із Заходом, але всі ці троє нейтралів мають міцні збройні сили. Досвід Суомі вчить свободи, самостійності, згуртованості, відповідальності. Гідність долає бідність. Тож вчімося!