Помилочка сталася. 160 із чимось років тому Карл Маркс чомусь вирішив, що саме пролетарі, себто люди найманої праці, які не мають жодної власності, здатні бути відповідальними господарями через якусь особливу прогресивну свідомість. Його можна зрозуміти: у ті часи ненажерливі, обмежені, егоїстичні буржуа експлуатували безправних робітників, висмоктували всі соки з колоній, вели загарбницькі війни й псували природу.
Іронія, ні, навіть сарказм історії виявився в тому, що в сучасному світі саме дрібні буржуа становлять кістяк громадянського суспільства, вони освічені, вірять у свободу та справедливість і ладні їх захищати, вони комунікують і взаємодіють, поважають закон, прагнуть контролювати владу й протистояти бездушній, безособовій бюрократії, інакше кажучи, здатні поводитися раціонально. Що ж до носіїв пролетарської свідомості, то їхня нібито схильність (за Марксом) до самоорганізації виявляється на практиці у гуртуванні в банди конкретних пацанів, не більше.
Звісно, завжди трапляються винятки, але загалом людина, яка нічим не володіє, себто ні за що не відповідає, не здатна на відповідальну суспільну поведінку. Вона з полегшенням обере собі в гіршому разі Гітлера, у кращому – Чавеса (Путіна, Януковича) й чекатиме його ласки. Якщо ж раптом прийде до влади, то структуруватиме її за поняттями злочинного угруповання й жертиме стільки, на скільки вистачить її специфічної фантазії.
Нічого не вдієш. Демократія можлива там, де є власник. Середній клас. Для когось ця думка – неполіткоректна єресь, для когось – нудна банальність. Чи є в Україні середній клас? Фахівці вважають, що є. Він має специфічні ознаки атмосфери, в якій сформувався й досі діє, так би мовити, couleur locale, але саме з цією категорією вільних українців можна розраховувати побудувати країну, придатну для існування.
А тепер новина: нинішня влада оголосила середньому класу війну на знищення. Можна заперечити, що ця війна не припинялася протягом останніх 20 років, але були в ній моменти загострення (так звана азаровщина попереднього зразка), були періоди затишшя. Врешті-решт, українські підприємці пристосувалися, як могли. Є відомий вислів «Суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання».
Так, приховування прибутків, сіра бухгалтерія, платня в конвертах, готівкові розрахунки – це наше повсякдення. Воно лише частково свідчить про безвідповідальність і жадібність буржуа, але також про намагання компенсувати тягар офіційних податків, а ще більше – неофіційних поборів, відкатів і хабарів. Так склалося, що відмова їх платити дорівнює самогубству. Бізнес – напрочуд чутливе середовище, яке спритно реагує на зміни тиску. Я особисто знаю багатьох (справді багатьох) підприємців, які після Помаранчевої революції перейшли на прозорий облік і почали платити всі податки, аж поки романтична дурість такого ідеалізму не стала очевидною, тобто поки нова влада не довела, що вона нічим не краща за стару.
Проте сьогоднішній тиск на підприємців слід визнати безпрецедентним. Ідеться передусім про новий Податковий кодекс, який у всіх варіантах дискримінує всіляку дрібноту на користь олігархів. І паралельно змінюється керівний склад податкових інспекцій, і нові, спритненькі, одразу починають перекривати кисень. «Вовк, може, їсти захотів!» І паралельно закриваються напівлегальні шпаринки, які хоч якось давали змогу функціонувати всьому, що рухається в країні.
Можна було б тільки вітати намагання вивести економіку з тіні, якби йшлося про всю економіку. А тим часом у найвищих урядових кабінетах – підкреслюю, найвищих! – бізнесменам, не соромлячись, малюють на аркушику цифри відкатів, а тим часом рейдерство набуло характеру повсякденної практики, а тим часом той самий податковий інспектор добровільно-примусово збирає внески… на вибори (здогадайтеся, для кого).
З цього можуть бути два висновки. Перший – що конкретні пацани своїм шостим класовим чуттям намагаються зачистити економіку, перетворивши її з умовно вільної капіталістичної на контрольовану корпоративну. Щоби жодна копієчка не пролетіла повз, щоби цей волелюбний середній клас не уявив про себе бозна-що, самим фактом свого існування не загрожував організованому злочинному угрупованню, що ховається за фасадом Української держави. І другий: з розрізнених розмов із підприємцями різних ланок – від таксиста-індивідуала до власника досить потужної фабрики металовиробів – я виніс враження, що бізнес-середовище перебуває в стані кипіння. Ой, хлопці, не пустуйте із середнім класом! Як раптом вибухне…