Момент фобії

Проїжджаючи якийсь райцентр, помітив у вікно церкву. Перехрестився, щоб щастило у відрядженні. Потім мене пересмикнуло: а раптом храм якоїсь не тієї конфесії? Може, там жвавий чорношкірий пастор каже нашим Марусям і Тарасам: «Дьїти маї, Бог любіт вас!» Так наче їм про це їхні бабусі не розповідали. Гамірно. Дослухався – попутниці торочать: «А батюшка там такий молодий, красівий – як дєвочка». Я збентежився вже з іншого приводу: раптом сучасний український священик – гомосексуаліст? Ганьба… А тоді перелякався ще й за себе: невже оце я став гомофобом і ксенофобом, ненавиджу чорношкірих і голубих? Біло-червоних і синьо-білих? Ні, з усіма треба якось жити. Шукати порозуміння, толерувати – вони ж мене терплять.