Закарпатське прикордонне містечко Чоп прийняло нас на диво гостинно. Воно повністю відповідає стереотипу гарнізонного –і п’яти кроків не ступиш, аби не зустріти людину в уніформі. Службовці військового підрозділу Мінтрансу, митники, і, в першу чергу, прикордонники – основна частина населення.
Усе місто з низькими житловими будівлями і садибами можна обійти за якусь годину. Хвилин за десять від вокзалу ми дісталися готелю. Адміністраторку, яку розбудили о 7-й ранку, наш прихід не збентежив. Вже за кілька хвилин ми відпочивали у пристойному, навіть за столичними мірками, 2-кімнатному номері за непристойну для Києва ціну – усього 170 гривень. Але це сприйняття дешевизни вивітрилося зі столичних мізків після тіснішого спілкування з прикордонниками. Одружені офіцери вимушені винаймати для родини однокімнатну квартиру доларів за 100 – і це за платні трохи більшої тисячі гривень «чистими». На вулицях Чопа можна зустріти і жінок у камуфляжах. Багато з них пішли працювати за контрактом до штабу загону слідом за своїми чоловіками. На початку цього року 15 офіцерам вручили ордери на нове житло – але це дещиця.
Тільки поспілкувавшись із прикордонниками, усвідомлюєш, скільки проблем доведеться вирішувати керівництву Держприкордонслужби, яке відважилося перейти повністю на контрактну основу роботи – минулорічний осінній призов був останнім. Нині призовників у особовому складі прикордонного загону більшість.
Мимоволі дивуєшся відвазі людей, які погодяться змінити звичний плин життя на тутешнє казарменне ліжко. Як казав один із героїв фільму «Той самий Мюнхгаузен»: «подвиг – не подвиг, але щось героїчне у цьому є». Карпатська ділянка кордону вважається найскладнішою. Наприклад, застава «Княгиня» настільки віддалена від усіх населених пунктів, що за поганої погоди сюди доїде не кожен всюдихід і по кілька днів доводиться живитися власними запасами. А наприкінці листопада на одній із застав двоє патрульних застрягли у заметах і рятувати їх, замерзлих, довелося на гелікоптері словацьким колегам.
Для багатьох сприйняття служби на кордоні навіяне старими радянськими фільмами. Але те, що сприймається як героїчна романтика, для самих прикордонників – буденність, зі своїми труднощами та випробовуваннями. Одним із них після 21 грудня стала робота за нових умов – приєднання країн-сусідів до Шенгенської візової угоди.