.jpg)
За останні 15 років мені довелося перейматися організацією великої кількості неймовірно химерних речей. Окреме місце в цьому безсистемному списку мають зустрічі з галеристами. Я встиг помітити, що ці громадяни поділяються на дві категорії. Першу, менш численну та більш галасливу, можна умовно назвати «митцями»: вони свого часу навчилися малювати, але зрозуміли, що користі з цього не буде. Саме представники цієї касти ризикують „уперше” оприлюднити який-небудь „Чорний квадрат”. Категорію другу, більш численну та менш екзальтовану, можна умовно назвати «клерками». Це, як правило, врівноважені особи з вищою технічною освітою та членством у партії влади. Малювати вони навіть не пробували. Саме їм вдається вперше продати „Чорний квадрат” за грубі гроші. З „митцями” спілкуватися складно, але цікаво, з іншими — легко, проте неприємно.
Одного разу трапилося мені робити імпрезу молодих харківських авангардистів. Відбувалося так: молоді авангардисти телефоном повідомили, що мають проект виставки. „Якої виставки?” — поцікавився я про всяк випадок. „Авангардової”, — коротко відповіли вони. Коли я радісно сповістив знайомого галериста про можливість унікальної виставки, він спробував уточнити: „Якої?” „Авангардової”, — пояснив я, і ми домовилися про спільну зустріч наступного дня.
Наступного дня молоді авангардисти принесли виставку. Це були склеєні ПВА паперові кубики та конуси. Кубиків було три. Ні, брешу, — чотири. Галерист подивився на кубики з неприхованою огидою і запитав: „Де виставка?” „Ось, — показали молоді авангардисти на кубики, — ось вона”. „А ви, — з переможними нотками в голосі запитав галерист, — де взагалі вчилися?” „Ми ніде не вчилися, — гідно відрізали авангардисти, — але це не заважає нам робити виставки”. Ну, так ось що я вам скажу, — сказав галерист, — ніяка це не виставка, а їрунда”. Почалася творча дискусія, в якій я відіграв роль миротворця, переконуючи молодих авангардистів не робити фатальні для мистецтва кроки.
За тиждень виставка відбулася. Відкриття пройшло успішно: авангардистів усі вітали з проривом, галерист говорив на камери про підтримку талановитої молоді, під час фуршету глядачі роздавили два кубики. Більше в цій галереї авангардових виставок не проводилося.
До чого я веду? Мистецький процес річ настільки самодостатня, що він незрідка цікавіший за кінцевий результат. Часто власники галерей справляють куди приємніше враження, аніж їхні виставки. Ще частіше митці псують враження про знайомство із собою шляхом знайомства із їхнім «творчим доробком». Так чи інакше, мистецтво прекрасного і сувора правда життя — це Сцілла й Харибда нашої неповторної реальності, які якщо й сходяться до купи, то лише для того, аби задавити чергового невдаху. Поєднати їх у щось цілісне — справа майже безнадійна. І жоден клей ПВА тут не допоможе. Зрештою, є значно кращі варіанти застосування клею.