«Світ змінюється», — з цих слів зав’язується фабула бестселера Джона Толкієна «Володар Перснів». У 70-х роках минулого століття, коли Толкієн писав свою казку, відчуття змін було ледь відчутним. Накотилися вони на людство за кілька десятиліть. І наші сучасні уявлення й судження про світ, у якому живемо, безнадійно відстають від реальностей. Коли я чую або кажу слово «еміграція», в моїй уяві постають образи з новел Василя Стефаника — плач і розпука, відчуття назавжди втраченої Батьківщини.
Ще 20 років тому ті, хто покидав Совдеп у напрямку Ізраїлю, прощалися зі своїми колишніми співвітчизниками назавжди. Та що там говорити, навіть у середині 1990-х виїзд на заробітки-життя до тієї ж Америки було родинною справою: на дорогу, візи, грінкарти скидалися всі тітки і дядьки потенційного емігранта. Люди їхали без сподівання повернутися, як і за часів Стефаника. Але сьогодні…
Я знаю хіміка, який кілька років пропрацював в Америці, потім кілька років в Україні, зараз знову в Штатах і по закінченню контракту планує повертатися. Причому і вдома, і за кордоном заробляє він однаково, тільки «там» займається наукою, а «тут» — промисловим виробництвом, яке йому не до душі. Як назвати цю людину: емігрантом чи реемігрантом? Цілком можливо, що в чергове повернувшись на Батьківщину, мій знайомий за кілька років із дружиною і двома дітьми подасться у якийсь Сингапур, а потім переїде жити, наприклад, у Сант’яго. Інша знайома — біолог, вона після навчання в Лондоні півроку працює в Києві, півроку в Великій Британії, їй також пропонували роботу у Фінляндії, але вона відмовилася — дослідницький інститут знаходився у глухій провінції — там нудно. Назвати її реемігранткою язик не повертається.
Світ змінюється. Навіть прості роботяги мігрують із країни в країну, як косяки риби в океані. У одному з інтерв’ю власник київської будівельної фірми скаржився мені, що не може організувати будівництво в три зміни, бо муляри постійно рухаються в трикутнику “Київ — Прага — Москва” — і без особливих сентиментів кидають роботу, якщо їм пропонують більшу платню в іншій країні. Світ дійсно змінюється. Звичайно, народ ще виїздить у інші країни на ПМЖ, осідає десь, але мине кілька десятиліть, і на людину, яка все життя працює в одній країні, дивитимуться так, як ми дивимося на дядька, який ніколи не виїздив зі свого села. Так буде, бо світ вже змінився.