Перед Помаранчевою революцією один мій галицький знайомий і тезка освідчив, що коли не трапиться жодних змін, він стане прихильником відокремлення Галичини від України. Мовляв, панукраїнство це добре, але ми хочемо жити як країни Балтії. Ви ж там за Збручем сидітимете й далі зі своїми Лєніними у своїй ср…і. На сьогодні аж 26% українців переконані, що культурна, мовна, релігійна неоднорідність українського суспільства становить найбільшу загрозу суверенітетові України (за опитуванням «Українського форуму»). Йдеться не просто про небезпеку, а про усвідомлення небезпеки поділу держави.
На мою думку, особливих відмінностей не існує. Перевірено на особистому досвіді перебування в замкненому середовищі українців за кордоном: 200 молодих студентів і аспірантів із різних куточків України після кількох місяців «притирки» єдиною мовою спілкування між собою обрали… українську. Завели звичку більшістю своєю у неділю вранці ходити до церкви (кожен до своєї, вибір був – як у відомому анекдоті про українця на безлюдному острові). Зауважили, що і донеччани, й тернополяни, й херсонці, та волиняки незле співають. А Україну ж як люблять… не повірите! Те, що всі полюбили одне одного, стверджувати не буду, бо неправда, та й незручно якось. Повернувшись до Києва, в мене не вистачило, на жаль, сили волі й надалі ходити на Службу Божу, став менше співати, згадав про існування російської мови. Однак у храмі вже не відчуваю незручності, волію розмовляти українською завжди, окрім моментів, коли вжити іншу мову вимагають професійні обов’язки. Стосовно культурних відмінностей, скажу, що мені не подобається перебувати як серед рагулів галицьких, так і гопників таврійських, але то вже, як кажуть, «так нам не буде».
Яка мораль? Сподобалося мені, як нещодавно Юрій Андрухович у інтерв’ю «Українському журналові», який видається у Празі, охарактеризував шлях розвитку України: «Ми схожі на пияка, котрий збочує, спотикається, падає в канаву, тоді вилазить, йде назад, потім знову вперед, ну і так далі. Але головне, що він на доброму шляху». У зв’язку з уже згаданим опитуванням спали на думку результати ще одного, за яким серед основних наших країн-ворогів чимало балів від респондентів отримала така собі держава – Україна. Не шкодьмо собі, не заважаймо собі розвиватися, не вставляймо палиць в колеса українській культурі, відкриймо очі на іншість. І тоді не будемо йняти віри у розповіді про підступи сепаратистів, а, випивши закарпатського вина та закусивши харківським салом, промовимо: «Господи, бережи Україну!». Все ж бо в Його руках.