Сьогодні грузинсько-абхазький конфлікт розглядається переважно як російсько-грузинський. Цьому посприяло, з одного боку, послідовне бажання грузинського керівництва переформатувати конфліктне врегулювання, подаючи Грузію як жертву анексійних прагнень сусідньої держави. З іншого боку, робота російського агітпропу. Як би там не було, російські та грузинські пропагандисти спрацювали як одна команда. В результаті їхніх дій Абхазія перестала сприйматися як самостійний суб’єкт. В той же час ООН розглядає Абхазію які окрему сторону конфлікту. Мало хто пам’ятає сьогодні, що під час грузинсько-абхазького збройного протистояння загинули до трьох тисяч абхазців (у довоєнний період чисельність абхазів в республіці становила 93 267 осіб). Абсолютно ігнорується той факт, що під час війни в Абхазії основними її учасниками були не грузини зі сходу Грузії, а «місцеві» (майже 80% чоловічого грузинського населення Абхазії брали участь у подіях 1992-1993 років). Все це не виправдовує тих етнічних чисток, які були застосовані до грузинів республіки, включаючи також мирне населення. Однак не можна закривати очі й на те, що конфлікт для Абхазії (з Кремлем чи без нього) не є в першу чергу просто демографічною проблемою. До речі, позиція Москви щодо Абхазії ніколи не була константою. Були й санкції до невизнаної республіки, й підтримка на виборах «свого кандидата» всупереч думці народу Абхазії.
Отож, ідеалізувати відносини Росії й Абхазії не доводиться. Час зрозуміти, що Абхазія – це не хустинка, яку можна перекласти з однієї кишені в іншу. Без російської підтримки республіка все одно чинитиме опір інтеграції до складу Грузії. Хоча, можливо, не так успішно чи навіть зовсім безуспішно.