«Ви два тижні показуєте матеріали без нашої точки зору, – обурився міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. – І, з вашого дозволу, за три хвилини я вам дам свою точку зору й готовий до дискусії. Адже два тижні ви мене до дискусії не допускали!»
Цикл журналістських розслідувань «Жесть мундира» про катування в міліції, який транслюють на телеканалі «1+1», викликав неабиякий резонанс. Власне, сенсації в тортурах, до яких подекуди вдаються правоохоронці стосовно підозрюваних, немає. Вибивання зізнань силою – це не новина для суспільства. Сенсаційною стала реакція міністра внутрішніх справ. Юрій Луценко в прямому ефірі якщо не звинуватив, то прозоро натякнув на те, що «Жесть мундира» замовлена криміналітетом, щоб відволікти міліцію від боротьби зі злочинністю. Якщо сказане Юрієм Віталійовичем правда, то бандитів можна привітати з перемогою в інформаційній війні. Міркуйте самі: міністр залишив усі справи, аби цілісіньку годину доводити громадськості, що журналісти помиляються.
Звісно, я як журналіст не можу не погодитися з міністром, що колеги, озвучуючи чиїсь звинувачення на адресу міліції, мали б дати змогу іншій стороні висловити свої погляди. Хоча б із огляду на плюралізм думок, професійні норми, журналістську етику та інші медійні цінності. Якби це було зроблено не постфактум, а в тій же програмі, в котрій лунали закиди, то був би взагалі вищий пілотаж професіоналізму. А так це дало підстави для докорів. «Жодного разу в цих сюжетах, які ви берете в нашої прес-служби, ви не показуєте, що міліція зробила проти цих перевертнів, – скаржився чільник МВС. – Ви показуєте матеріал, нами виявлений, але не вказуєте на те, що міліціях їх затримала». Тож як тут не погодитися з міністром – самоочищення МВС треба вітати. І журналістські виправдання на кшталт «ми ж робимо одну справу, зрозумійте» тут не «канають». Бо ми робимо різні справи: міліція ловить порушників закону, а ми збираємо й поширюємо суспільно важливу інформацію. Визначайтеся, друзі, чи ви «мєнти», чи «журналюги». Поєднати одне та інше вдалося тільки Костянтинові Стогнію, якого поза очі називають «телемєнтом».
Інша річ, коли «мєнти» та функціонери інших правоохоронних структур починають учити медійників, де збирати інформацію і як її подавати. «Коли ви показуєте маму людини, яка зараз через суд виясняє, чи наркоман він, чи ні, не варто показувати цього сюжету, тим більше, без коментаря іншої сторони, – повчав Луценко. – <…> По-нашому, по-юридичному, це називається тиск на слідство, на суд, що являється кримінальним злочином». Такі слова міг би сказати екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко (царство йому небесне), а не його тезко, що в часи «кучмізму» видавав опозиційну газету «Грані плюс». Як юристу й екс-журналісту панові Луценку також слід пам’ятати: тиск на ЗМІ, перешкоджання роботі журналістів теж можна трактувати як кримінальний злочин.