Знаєте, я читав Роллана Барта, був такий гріх. І Льва Лосєва також трапилося. Один із дописувачів на нашому сайті зробив зауваження: мовляв, те, що ми називаємо міфами Ідив. попереднє число ТижняІ, є лише стереотипами, а міф – це чітке поняття, що означає конкретну форму свідомості архаїчних народів («Іліада» з «Одіссеєю», «Упанішади», «Гільгамеш» тощо). Невігласи, читайте класиків!
І так, і ні. Стереотип – це щось другорядне, незначуще, може, й шкідливе, але не дуже важливе. Міф, хай у не зовсім коректному, переносному, побутовому сенсі, – річ визначальна, він окреслює структуру і контури колективної свідомості. Поміж таких «міфів з натяжкою», спільних для нашого недавнього «єдиного культурного простору», себто і для нас самих, і для наших сусідів, є ще один, якого ми минулого разу не торкнулися. А саме: українці, мовляв, страшенні антисеміти і взагалі ксенофоби.
Як і кожне упередження, ця не надто похвальна репутація спирається на якісь реальні прецеденти. Було б дурницею заперечувати, що з нашими найближчими сусідами ми не завжди й не скрізь поводилися, як би так сказати, чемно. Як саме, про це краще запитати поляків із євреями. Вони дещо дбайливіше за нас ставляться до своєї історії й усі кривди, напевне, акуратно каталогізували. І саме вони поширили стійке уявлення про невиправних антисемітів та полонофобів. Це вже, даруйте, не якийсь там стереотип, а основа сприйняття: хохол і націоналіст (у сенсі саме ксенофоба) так само неподільні, як хохол і сало чи хохол і вареники.
Тут може бути два пояснення. Російський етнолог Лєв Ґумільов своїми екзотичними теоріями доводив, що є нібито народи близькі за духом, а є такі, що не здатні жити інакше, як за моделлю кішки з собакою. Науково підтвердити чи заперечити таку гіпотезу практично неможливо. Краще, за принципом Оккама, не шукати складних пояснень там, де є прості й вичерпні. Будь-які конфлікти мають першопричину на рівні шкурного інтересу. Ким був поляк для українця? Паном, з іншими він не стикався. Москаль? Представником колоніальної адміністрації, який вимагав розмовляти з ним «па-чєловєчєскі». Єврей? Спочатку шинкарем, а потім комісаром. Усе! У звичному повсякденні варіантів для інших комунікацій за межами відведених ролей, владних чи господарських, не було. Та хіба ми одні такі? Французи завжди ненавиділи німців і навпаки, ірландці англійців і навпаки. Італійці ненавиділи французів, фіни шведів, болгари турків, бельгійці іспанців, норвежці данців. Ми навіть не усвідомлюємо масштабів духовної роботи, яку виконали народи Старого cвіту, в результаті чого віковічне яблуко розбрату – французько-німецьке місто Страсбýр-Стрáсбург – стало столицею об’єднаної Європи.
Тобто не слід посипати голову попелом, в минулому ми не унікальні, а станом на сьогодні також пройшли фантастичну еволюцію, як і наші колишні вороги, а нині чи сусіди, чи співгромадяни. Як уже не раз було сказано, нинішні поляки є палкими захисниками України, а поміж тих, кого можна назвати взірцевими українськими націоналістами в сучасному сенсі, чимала частка людей з прізвищами на кшталт Ландау та Фінкельштейн.
Що ж до сучасних наших вуличних ксенофобів, то вони є цілком модерним продуктом. Міська шпана, люмпен, покидьки не можуть жити інакше, ніж за принципом ворожості до когось поруч, бо їхні мізки жодних інших принципів гуртування (товаришувати проти когось) не уявляють. Це значною мірою імпортний товар, і найближчий прототип слід шукати не в Ліверпулі й не в Дубліні, а в Підмосков’ї.
Але є ще одна подробиця українського пейзажу, що стосується ксенофобії, – це, власне, упередженість до самих українців і всього українського. Почасти вона успадковує багату традицію, частково підгодовується сучасною пропагандою через наш східний прозорий кордон. Колоніальна зверхність – річ природна, вона була притаманна найкращим, найінтелігентнішим представникам Російської імперії. Наш колишній земляк Михайло Булгаков знущався як з української мови, так і з її носіїв. Юна киянка Ганнуся Горенко (до речі, майбутня мати Льва Ґумільова), стаючи поетесою, поміняла собі прізвище на бабусине – «Ахматова» начебто звучало не так вульгарно. Зовсім перегорнути цю сторінку заважають їхні духовні спадкоємці з тими самими упередженнями, тільки без їхньої культури (взагалі без культури). І якщо міряти ксенофобію ступенем комфорту чи дискомфорту тієї чи іншої групи, то українцеві у своїй державі часом досі не дуже затишно.
Це я, власне, дуже конспективно. Детальніше про ксенофобію, справжню та уявну, читайте тут.