Знову не втримався. Ввімкнув у машині радіо – єдину «розмовну», себто не музичну, а інформаційну, FM-станцію, яка існує в київському ефірному просторі. У європейській столиці їх мало би бути більше, але відколи за Кучми придушили «Громадське радіо» Сашка Кривенка, ніхто так і не спромігся вкластися в складний, витратний проект, отже, маємо те, що маємо. А торік на цьому «маємо» з’явився новий продукт. Спільний проект компанії «Ера» та радіо «Голос России». Спочатку це були короткі новини ввечері, тепер «голос» чути впродовж усього дня, коли б не натиснув 96.00 МГц. Може, це мені так щастить, бо в сітці на сайті «Ери» цей сегмент ніяк не позначено.
Додатковий сюрприз – у розподілі праці над «спільним продуктом». Російський партнер повністю надає свої програми, а «Ера» перекладає все, крім синхронів, українською й начитує голосами своїх журналістів. Доки не вслухаєшся, зрозуміти неможливо. Коли вслухаєшся, на секунду виникає шизофренічне відчуття, ніби потрапив у іншу реальність. Річ навіть не в географії повідомлень. Головне – ділова бадьорість, стриманий оптимізм, респектабельна лояльність, Путін та Мєдвєдєв у кожному другому реченні в пропорції два до одного. До того ж постійне викриття підступного Заходу й вряди-годи згадки про навіжених українських націоналістів, які мало не посварили два братські народи. І так щоразу.
Ось і вчора я дізнався про переваги Митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі (переваги, які передусім здатні будуть оцінити ті, хто в Москві контролює контрабандні схеми імпорту), про подробиці шпигунського скандалу в Америці (який, звісно ж, організували вороги Обами, не задоволені його зближенням із Кремлем), про вигоди російсько-української співпраці в галузі науки (їхні науковці своєю допомогою врятують наших), про гастролі чукотського ансамблю народного танцю «Ергерон» в Іспанії (цікаво, як почуватимуться артисти в своїх традиційних хутряних одежинах у 38-градусну спеку), а також про думки Путіна з приводу мало не кожного з перерахованих інформаційних приводів. Як жартували про телебачення часів пізнього Брєжнєва: «Всё о нём и немного о погоде».
Я не перебільшую, «Голос России» – класична пропаганда на закордон, що спізнилася на 30 років. Старше покоління може пам’ятати продукцію агенції АПН, журналу Soviet Union, газети Moscow News старого зразка, які були покликані представити перед іноземцями СРСР у найкращому світлі. Виходило в них це погано. Першу в світі країну соціалізму ніяк не вдавалося показати привабливо. Тобто людина зі щепленням радянського досвіду ці парадні інтонації розпізнає автоматично, на рівні умовного нудотного рефлексу, і пропагандистський ефект зводиться нанівець. А без такого досвіду?
Удесяте, вдвадцяте змушений повторювати: український патріот не є автоматичним русофобом, особливо український патріот із російським прізвищем та російським корінням, від якого він не має наміру відмовлятися. Я, скажімо, із задоволенням слухав би щось російською, але якісне – ну хоча б «Эхо Москвы». Які справді проблеми вирішує нинішня Росія з її вертикаллю влади, модернізацією, корупцією, імперською ностальгією, громадянським суспільством, ісламським екстремізмом, пошуками інтелектуалів?
А ще з більшим задоволенням я отримував би щось такої самої якості, як на «Эхо», мало не єдиному острівці російської вільної преси, компетентно, гостро, неупереджено, темпераментно, тільки на нашому матеріалі, в нашій системі координат. Але це питання загального клімату в українському медіа-бізнесі, а також, не в останню чергу, відповідних державних регуляторних органів. Рік тому в Нацради з питань телебачення і радіомовлення попереднього складу були питання до «Ери» з приводу «співпраці», але вони якось розсмокталися. Слід думати, що новий склад їх навіть не ставитиме. Та й до чого тут Нацрада? Керівник «Ери» на тому засіданні резонно заперечував: ми ж виробляємо «Еру жінки» разом із британською BBC, і жодних питань. Якийсь, мовляв, подвійний стандарт! А й справді, хіба вилизування Путіна – це не те саме, що феміністське ток-шоу?
Це пісня про те, як «бабло перемагає зло». Доки одним усе до лампочки, а інші поспішають прогнутися під Великим Братом, усе вирішує те, хто кому скільки занесе. Правий той, у кого більше нафтодоларів. А національний інтерес, гідність, врешті-решт, бридливість? Це все для лузерів. Для тих, хто збирався в Європу. Годі ілюзій, слухайте вальс «Амурские волны».